Блог Тараса ДУХОВНОГО
Від незмінного до застою
17.06.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Часто роздивляюся дівчат: волосся, губи, вії, нігті. Далі питаю сам себе: “Що є природним, а що умовним у ній?” Найбільш популярний нині розподіл – “блондинки” і вся решта. Але це лише черговий стереотип, з яким зростає нове покоління людей. Тут маємо важливий момент у вмінні дати якісну оцінку того, що є актуальним тепер. Перш за все боротися варто саме зі стереотипами. Інакше кажучи, стати незалежним від загальноприйнятої позиції. Це захистить кожного від умовної сліпоти і подарує прозріння. Прозріння – це здатність бачити і сприймати світ реально. Реальність дає нам віру- найперше у самих себе. Реальність полягає у тому, що кожен із нас таки дійсно є. І є ми незпроста, а з певною ціллю. Збагнути ціль допомагає філософія, себто любов до мудрости. А тут і маємо хороший опис людини – мудросердний чоловік. Чи багато ви знаєте таких? Складне питання.
Книги у мішку
13.06.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Зовсім не можу назвати дорогу моєю другою домівкою. Швидше, дорога – це просто моє життя. Дорога дає дуже багато, але за умови, що я здатен буду взяти усе те собі. Порою ноша є просто нестерпно тяжкою, але я таки закидаю її на свої плечі. Насправді, я зовсім не вдаюся до метафор, адже ноша таки є і вона… Довго я стояв перед вибором у тому, що головне: книга чи жива бесіда? Розмова часто буває мертвою, а книга – вдивовижу живою. Тому я дійшов висновку, попри всі попередні переконання, що важливим є усе те, що сприяє розвиткові життя, а отже як розмова, так і книга. Моя ноша – це книги, які я везу звідусіль. Часто книги потрапляють до моїх рук зі старих горищ, вогких підвалів, запилених полиць, а порою навіть (вибачте) з вбиралень.
“Людей просто варто любити”
01.06.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Католицька свята Марія Тереза вважала, що любов до інших виражається через усмішку. Герой фільму “Воїн милосердя” Сократ любов’ю вважав служіння іншим. Мій духовний наставник отець Ігор Литвин говорить про прозріння, яке відкриває віру, веде до філософії та дарує любов до мудрости. Любов безмежна та має ряд проявів. Моя любов – у написаних словах. Щоб написати – потрібно влитися у процес існування світу. Для Бога час – одна точка. Ту точку є сенс шукати. Пошук – це особливі зусилля, котрі варто збагнути. Найперше те: чого я хочу у житті? Коли всі думки сходяться до одного – просто любити людей, – то маємо очевидний стимул. Такий стимул дає чимало. Щоб написати – потрібно прочитати. Понад 3 роки тому мені подарували книгу Люїса “Листи Крутеня”. Нарешті я її дочитав. Це книга постійного думання, аналізу, порівнянь, неабияка допомога у житті.
Його кликали Столяром
09.05.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- На одному із психологічних тренінгів, котрі проводить Марина Фесенко, мова стосувалася сімейних традицій. Кожен з присутніх почергово розповідав про власні сімейні традиції. Міркуючи про свою сім’ю я зрозумів, що ми дуже бідні на традиції. З одного боку я лишаюся противником традицій, але необдуманих. Якщо ж традиція, тобто систематичне повторення чогось з метою любови об’єднує, згуртовує, то чом би й не виконувати її. Традиція бути у Церкві та ходити до причастя – чудова… Суть традиції в тому, що вона передається із покоління в покоління. За умов чогось ігнорування нащадками – традиція втрачається. Відсутність традицій у моїй сім’ї вочевидь є саме ігноруванням одним поколінням іншого. Більше того, навіть не було традиції розповідати дітям про предків. З поміж того, потреба знати своє минуле постійно зростала у мені. Тому спершу я вирушив у край Мами – на Полісся, а потім у край батька –...
День пам’яти
09.05.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Якщо ти страждаєш, то віддай те Богові, Який тебе удосконалить, утвердить, зміцнить, зробить непохитним Апостол Павло Страждання – це внутрішній стан неспокою, котрий почасту виражається дратівливістю, пригніченістю, хворобливістю. Достатньо часто певних людей називають самодостатніми, тим самим навіюючи, що лише власними зусиллями можна подолати труднощі. Справді, таку картину можемо спостерігати ледь не в усьому, що є прямим протиріччям поняттю – віруюча людина. Той, хто визнає своє походження волею Бога, ніколи не братиме все на себе, а тим паче не зватиметься самодостатнім. Останнє твердження у своєму корені є абсурдним, хоча пояснює прагнення людини далі продовжувати шлях Адама і Єви стати богами, адже лише Бог є самодостатнім. Власне тому апостол Павло й пропонує покладатися на Бога, тим паче у пору страждання. Попри внутрішні переконання, великі розуми історії, як правило, мали неабияке уявлення про християнське вчення, адже читали Біблії.
Та, що дає життя
09.05.2011
!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Дитя підвелося на ноги, Вперед простягло рученята. Далекі йому ще дороги, Щоб Матінку рідну обняти. Іще говорити не вміє, А тільки лепече жадано, А Мати чекає і мріє Про слово оте довгождане. “Мамо, – ти найдорожча на світі. Мамо, – твоя любов правдива. Скільки б ми не знали світу – Ти є одна-єдина.” Навчила ти нас говорити, Повік рідна мова між нами. Сказала: “Вкраїну любіте”. Ласкаво звемо її: “Мама”. Володимир Данилейко Як ви уже зрозуміли, дорогі читачі, мова цього разу піде про Матерів, яких ми намагаємося любити щодня, щомиті. А за традицією українського народу щороку саме другої неділі травня особливо шануємо Матерів. Мама – яка любов у тому слові. Скільки терпіння та розуміння у серці Матері. Часто нинішня жінка відчуває себе у чомусь обмеженою, обділеною, що провокує тенденцію у напрямкові емансипації з відблиском фемінности.
Спомин
27.04.2011
Минулого тижня черговий раз спілкувався зі своїм психологом Мариною Фесенко. З поміж усього мова зайшла про мою родину. Пригадуючи перші роки життя, які не можу назвати дитинством через його відсутність, дійшов до висновку у формі знаної багатьма фрази: “Діти страждають за гріхи своїх батьків”. Уже непоодиноко я згадував, що буквальний переклад слова “гріх” – помилка. Логічно та очевидно, що всі ми робимо помилки, а наші батьки теж не виняток. Часто помилка у чомусь малому – глобально виражається в іншому. Не так давно Дмитро Павличко написав вірша, котрий став піснею “Пісня про князя Кия”. Немов з минулого дивиться Кий у сьогодення, пливучи рікою, очевидно Дніпром. Спершу князь бачить “рабську покору”, далі “продзвенькує нерідна мова”, ще “порожня рівнина”, зрештою “жахна Чорнобильська пухлина”. В останньому куплеті сказано:
Другі Батьки (роздуми про Хрещених Батьків)
27.04.2011
Щорічно Великдень служить для мене подвійним святом. По-перше, завершується піст і у громаді служимо чудову Всенічну, а по-друге, – це завжди неабияка нагода побачити своїх Хрещених Батьків – Северина Данилейка та Марину Мацько.
Промінь любови (спогади про школу)
22.04.2011
Днями мені наснилася людина, у випадку якої заведено казати – перше кохання. Цей сон навіяв спогади про минуле, куди я і повернувся думками – а саме в період навчання у школі.
X Слова і музика (Роздуми у великий піст)
12.04.2011
Ось уже й маємо 36-ий день Великого посту та 10-ті роздуми у цей важливий час. Чомусь пригадався салат зимової консервації “Десятка”. Туди входить 10 видів овочів – всі вони різні, мають особливі смакові якости, але водночас становлять приємність у поєднанні. Певно, так само і книга пишеться. Кожна сторінка – то свій набір абзаців, а кожен абзац – то рядки, а кожен рядок – слова, а Слово – ним творилося усе довкола. Слово “люблю” – тішить, “я люблю” – радує, “я люблю тебе” – переконує, “я тебе люблю, бо…” – насторожує, “я люблю тебе, бо ти…” – зацікавлює, “я люблю тебе, бо ти є” – живить кожного. Слово проймає наскрізно тіло, даруючи відчуття, котрі словами не вимовиш. Тоді народжується музика – спів солов’я, гомін листя, шум дощу. Але людина вища за природу, тому творить особливу музику – мову Бога, любови…
VIII “Был ли у меня талант?” (Роздуми у Великий піст)
11.04.2011
Нині згадуємо митця світового рівня – Миколу Васильовича Гоголя, котрому виповнюється 202 роки з дня народження. З творчістю Гоголя знайома чимала кількість населення землі, особливо країн пострадянського режиму. Ще у школі читали “Тараса Бульбу”, “Мертві душі”, “Ревізора” та інше. Але справжня літературна спадщина Гоголя є значно більшою та суттєво вагомішою. Кілька років тому я взяв за мету поставити моно-виставу за один із творів митця. Звісно, що можна було вдатися до всіма знаними шедеврами, але я вирішив спинитися на повісті “Портрет” – про долю бідного художника Чарткова. Кульмінацією твору є слова головного героя: “Был ли у меня талант? Не обманулся ли я?” Щоразу, коли я сам промовляю ці слова, присутнє відчуття, немов я питаю сам у себе… Для більшости людей слово талант асоціюється з певними особливими можливостями особи – можна пригадати нині популярне шоу “Україна має таланти”. Та найголовніший талант – бути людиною. Уміти бачити повноцінний світ, його тонкощі та деталі. Уміти перейматися цим світом та людьми – оце і є талант. Слуга з біблійної притчі про таланти, який закопав у землю надбання, мав недовіру та боязнь до людей, а отже й нелюбов. Він сам себе обманув…
V Mo Guishla (Моя плоть і кров) (Роздуми у Великий піст)
23.03.2011
17 березня 2011 року відбулася друга моя зустріч зі студентами I курсу ПНГрТ за ініціативи Ольги Кузьменко та Тетяни Масько – викладачів. Умовно продовжуючи попередню зустріч, ми вирішили цьогораз розпочати із показу моно-вистави мого авторства “4 станції метро”. А далі бесіда плавно перейшла на книгу “Листи, написані дощем” теж мого авторства. Різноманітність порушених тем дала чудову можливість спонукати студентів до роздумів над важливими складовими життя.
IV “Золота середина” (Роздуми у Великий піст)
19.03.2011
Зі шкільного курсу природничих наук певно чи не кожен чув для себе термін “благородний метал”, котрим окреслюється певна особливо цінна сполука чи то елемент. Тлумачний словник пропонує визначення слова “благородний” – який відзначається високими моральними якостями, керується високими принципами. Особисто я далеко не прихильник принципів, адже вони служать обмеженням у вільному житті, однак мова не про це.
II Бунтар (Роздуми у Великий піст)
12.03.2011
Скільки себе знаю, то бунтарів ніколи не любили, про що й свідчать історичні факти. Однак, я б прояви бунту розділив на 2 підкласи:
I Від байдужости до книги (Роздуми у Великий піст)
11.03.2011
У одному зі своїх останніх архієрейських послань Владика Ігор Ісіченко (УАПЦ) написав: “Піст – це шлях спокою і роздумів”. Що, як не тихі приємні розмови слугують спокоєм, а обдумання почутого і сказаного – роздумами. З початком посту, життя ні в якому разі не завершується, не змінюється кардинально у якомусь іншому напрямкові. Але маємо достатньо значимий час – час тренування власного духу. Для всякого тренування потрібна спів дія чогось і чогось. В даній ситуації чи не найкращою співдією маємо діалоги між людьми, а тож спілкування.
Сутність прощення
06.03.2011
Мало кому з посеред читачів відома моя авторська робота “Молитва”. Це перша написана мною книга у віці 16 років. Можу її назвати підвалиною подальшої творчости. Книга “Молитва” була присвячена і подарована у черговий ДН – Наталії Боцулі, з котрою ми навчалися у одному технікумі. Наталці книга сподобалася, як і багатьом іншим читачам. Мета написання – відкрити людям значимість та силу молитви через образ героя, котрий часто молиться за успіхи героїні. В сьогоденні я дивлюся на книгу з неабиякою критикою, тому а ні видаю, а ні не даю читати нікому. А згадав я “Молитву” тому, що сюжет базується довкола образів, які суспільство зневажає: ворожки, наркомани, безхатьки. Маючи декотрих знайомих – представників перелічених верств населення – я поставив за мету дещо інакше розкрити їх для читача, показати іншу сторону медалі. Дещо згодом подібну ситуацію я побачив у книзі Пауло Коельо “11 хвилин”, де він описує життя повії Марії. А сьогодні я переглянув біографічний фільм Олександри Грей – повії сучасности у США “Девушка по вызову”. Перш, ніж перейти далі, спинюся на останньому фільмі.
Ксерокс життєпису
27.02.2011
Сучасній людині достатньо легко уявити собі такий апарат, як ксерокс. Всі прекрасно знають його функції, тому не вдаватимусь до подробиць.
Родинне стрітення
17.02.2011
Сьогодні моя Хрещена бабуся (так я називаю Маму моєї Хрещеної Мами) дала почитати цікавий матеріал. Це був, так званий лист-звернення одного чоловіка до кожного небайдужого. Логіка мислення зводилася до того, що “добре там, де нас немає”. Автор слів припускає, що так дійсно може бути, але перш за все кожен має шукати відповіді на питання: “а чому я тут? в цей час? з такими можливостями?” І відповідь маємо очевидну: “Бо саме я потрібен світові тут і тепер”.
Історія одного Садівника (про Наталію Май та її донечок Лесю і Станіславу)
07.02.2011
Було багато родючої землі, на котру лили щедрі дощі, яку осявало лагідне сонечко, та пестили своїм доторком вітри. І було на тій землі багацько звірини польової, яка трудилася, плодилася і раділа життю. І прийшов якось на ту землю Садівник та й поглянув і посміхнулося Його нутро побаченому, але ж усе здатне розвиватися, удосконалюватися. Тому вирішив Садівник зробити добре діло – оспівав всю ту красу, посадивши кущ Троянди. Довго чекали звірі та Садівник дива, котре мала показати Троянда – свій цвіт. Але Садівник просто так не сидів. Щодня Він розпушував землю довкола куща, збагачуючи її терпеливістю, щирістю та любов’ю. І ось нарешті сталося те, чого чекали довгі місяці жителі землі – Троянда зацвіла. Кожен намагався бодай краєм ока побачити ту невимовну красу, адже воно було того варте. Усміхнулася звірина пташиним щебетом, усміхнулося небо різнобарв’ям веселки, усміхнувся Садівник. Все було добре – аромат Троянди заповнював собою усі довколишні краї, несучи любов у серця. Коли це де не візьмись із землі виліз чорний-чорний кріт. Душевна сліпота перешкодила йому побачити та збагнути пануючу красу любови, тому він намірився привласнити цвіт Троянди. Доки кріт блукав у сліпоті в пошуці куща, Садівник вирішив зберегти Своє творіння, тому стебла Троянди вкрилися великими колючими шипами.
Маленький райський куточок (спогади про II сесію у Колеґії Патріярха Мстислава)
07.02.2011
Кілька днів тому повернувся із Харкова, де проходила друга двотижнева сесія у Колеґії Патріярха Мстислава УАПЦ. З неабияким терпінням чекав цього періоду, щоби зустріти решту колеґіантів, викладачів, спільно навчатися, молитися, причащатися…
По той бік Йордану
20.01.2011
Згадаймо собі що нам казали у дитинстві старші або що вже дорослими самі чуємо з уст батьків у адресу дітей. А мовиться, власне, про гарне життя, щасливу долю. Дівчаток часто звуть принцесами, яку зустрінуть лицаря на білому коні… Усе це лишає певний відбиток у думках дитини. Казка казкою, але вона теж має бути реальною. Дитя зростає у мріях та планах, котрі вибудувані у рамках почутого. Зрештою, надходить пора підліткового віку, коли власне Я починає виходити назовні. Дитина стає повноправною особистістю, яка все ще має навіяні дитячими розповідями мрії. Саме тут відбуваються перші суттєві суперечности. До цього дитині завжди казали, що вона – найкраща, наймиліша. Однак, дорослий світ все це спростував, ігноруючи постать всіма можливими способами. Вочевидь, що всі мрії одна за одною руйнуються, адже реальний світ диктує свої правила. Саме тоді відбувається дуже небажана річ – внутрішній злам. Вихована в одних ідеалах дитина стрічає не найкращу реальність, де кожен стоїть за себе. Розуміння того, що жити таки варто далі, служить стимулом діяти, а тож вдаватися до будь-чого, аби лише отримати бажане. Зрештою, хтось одружується на зло комусь, хтось демонстративно іде від родини заробляти самотужки на хліб, ще хтось народжує дитину задля утримання біля себе певної людини.
Трішки відвертости...
14.01.2011
Цікаве життя й цікаво звучать у ньому слова. Серед них є ті, котрі нагадують мелодію. Класику. Нехай навіть сучасну, але таки класику.
Чудеса мудрости
12.01.2011
Кожен може легко собі уявити грецький горіх. Скажімо, це достатньо цікавий плід природи. Зовні – це завжди тверда тьмяно-жовтувата оболонка, котру не так легко розбити. А ось уже ядро, яке часто за формою порівнюють із мозком людини, є їстівною складовою, збагаченою різними поживними компонентами. В чому ж виражається ота родзинка плоду горіха? Певно, доводилось спостерігати за тим, коли дитя отримало горішка, усіма можливими способами намагалося його розламати, а потім розчарувалося, адже ядро виявилося трухлим чи то й взагалі відсутнім. От вам й уся родзинка.
Двадцятий рік життя
30.12.2010
У світі XXI вік, а я живу 21-ий рік. Позаду лишилося два десятки. Бувало усілякого – достатньо насичено, бурливо, по-своєму тяжко, але й цікаво. Доля дарувала труднощі, аби достойно оцінити радощі. А радощі таки були – чимало. Рік, що минає, видався не менш щедрим на них.
Нові прочитання (частина III) Час поговорити про трапезу
28.12.2010
З поколіннями, християнство трансформувалося у релігію. Буденні речі тісно взаємопов’язалися з духовністю. Коли нас запрошують на гостину, то найперше запрошують до столу. Коли просять милостиню, то отримують шматок хліба. Тобто, люди діляться їжею. Це закладено на генному рівні ще за часів первіснообщинного ладу. Вполювавши кабана, ділилися ним з іншими, щоб не зіпсувалося м'ясо. Їжа була умовним подарунком, а так, як нею стимулюється життєвий процес, то ще можемо назвати її – подарунком життя. Тут мені пригадався викладач філософії в університеті – пан Пономарьов. Якось він зауважив, що подаючи милостиню особам у підземних переходах ми перешкоджаємо їхній долі померти у визначений час. Вочевидь, це дещо суперечлива думка, адже вище зазначено, що подібний крок – дарування життя.
Нові прочитання (частина II) Гармонія душі і тіла
28.12.2010
Час поговорити про аспекти посту у Святому Письмі. Найперше звернемося до Старого Завіту. Вже з перших сторінок читаємо про піст – заповіт Господній не їсти з дерева пізнання добра і зла. Бачимо, що явище посту визріло ще до гріхопадіння. Порушення призвело до втрати раю і набуття смертности. Отже, піст – це можливість вічного райського життя.
3 перешкоди
27.12.2010
Ще за часів мого навчання у школі в нашому класі було 39 учнів – чимало. Серед них траплялися найрізноманітніші діти. Більшість я сприймав цілком позитивно і поділяв їхню позицію. До числа цих позитивних, як на мене, учнів належала Ліза Прохно. Не можу сказати що вона виділялася якимись особливими знаннями чи то родинними статками, але все ж увагу вона до себе привертала дружньою позицією, люб’язністю, щирістю та відкритістю. Жодного разу я не помітив у Лізі гордости й зверхности. Здається, що майже кожен однокласник із легкістю міг знайти спільну мову з Лізою. Коли ж мені траплялася подібна нагода у спілкуванні, то непоодиноко Ліза питала: “Ось я народилася 7 квітня – на Благовіщеня. Правда, що люди, які народилися у особливі свята, будуть щасливими?” Розуміючи, що Ліза щиро вірить у це, я відповідав: “Правда”.
Нові прочитання (частина I) Пізнай себе
25.12.2010
Переїдання (маю усмішку на устах). Наскільки близька мені ця тема, бо завше викликає хвилю внутрішнього невдоволення. Найперше це стосувалося і стосується донині того, коли люди на свята готують купу усіляких страв, а потім з насолодою споживають їх. У процесі цього можна спостерігати цілу низку речей, котрі геть не радують та не викликають утіхи. З поміж тим, дотепер я просто міркував собі над цим, маючи неабияке невдоволення. Й ось вчора мені до рук трапилася книга Назара Заторського “Піст і Трапеза в духовному житті”. Глибоко переконаний, що ця книга стосується кожного, адже всі люди рівні межи себе.
Древо дружби
20.12.2010
Непоодиноко з уст моїх знайомих лунають нарікання щодо різних моментів у дружніх стосунках. Хтось не задоволений, що його друг не знаходить часу відвідати у період хвороби. Когось обурює, що подруга ігнорує прохання про допомогу, зсилаючись на певні буденні справи. Подібних моментів трапляється чимало. Через властивість нагромаджувати у собі все більше й більше негативних емоцій, люди зрештою переповнюють власну чашу терпіння, що зумовлює припинення дружніх відносин. Днями я почав вкотре міркувати над подібними речами. Знайти відповіді на багато питань та збагнути сенс дружби мені допоміг образ архієпископа Миколи Мирлікійського, пам’ять котрого вшановували минулої неділі.