Другі Батьки
(роздуми про Хрещених Батьків)
27.04.2011
Щорічно Великдень служить для мене подвійним святом. По-перше, завершується піст і у громаді служимо чудову Всенічну, а по-друге, – це завжди неабияка нагода побачити своїх Хрещених Батьків – Северина Данилейка та Марину Мацько.
У нашій сім’ї так склалося, що новонароджених не хрестили через атеїстичні погляди батька. Зрештою, особисто я вважаю це кращим, ніж забобонний підхід до цього таїнства, котрий побутує серед населення. Сам Ісус, котрого намагаються наслідувати християни, прийняв хрещення у віці 30 років – свідомо та розуміючи міру відповідальности зробленого. З приходом християнства на терени Київської Руси, а нині й України, складається враження, що немовлят навмисне хрестять, підсвідомо скеровуючи їх у певне русло, яке може бути вигідним декотрим особам. Для повного щастя іще не вистачає штампа у свідоцтві про народження, а згодом і у паспорті – християнин. Єдине, що частково радує, так це наявність Хрещених Батьків, однак, як на це поглянути. Є ідеальна та реальна позиції ситуації. В ідеалі саме Хрещені Батьки виховують дитя у світлі християнської моралі, читаючи та тлумачачи Біблію, навчаючи молитов, водячи до церкви на причастя. Звісно, що самі Хрещені Батьки мають знатися на цьому, а тож і самі регулярно виконувати всі перераховані речі. У християнській практиці є така особа – катехит. Власне останній і вчить основам, які згодом закріплює священик. Відповідно, коли збираються охрестити дитину, то запрошують стати кумами знаючих та розуміючих всі ці речі осіб. Реальна ж сторона відкриває для нас зовсім іншу картину. Хрестять, бо така традиція. Хрещені Батьки – друзі, колеги по роботі, родичі. Функція Хрещених Батьків – фінансова підтримка, зокрема у всі Дн, 6 січня та на весіллі й під час навчання. Така реальність вдивовижу поширена…
Мене охрестили у віці 6 років. Сталося це достатньо неочікувано. Так само неочікувано вибрали мені Хрещених Батьків, котрі старші від мене якихось років на 7-8. Поза тим, в усьому цьому я бачу неабиякий плюс. Перш за все я добре пригадую, що у мене спитали чи хочу я охреститися. Не стану кривити душею і визнаю, що неабияку роль відіграла елементарна дитяча цікавість. Добре пам’ятаю весь процес таїнства у каплиці святого великомученика Юрія Переможця УАПЦ у Полтаві. Отець Володимир, котрий здійснював хрещення, подарував хрестик – простий мідний, який ношу постійно. А Хрещена Мама Марина подарувала сіренький ланцюжок, на який ми і одягли хрестик та повісили на шию. Відтоді я став християнином. Хто такий християнин? – часто питав я у себе. Перевага моїх Хрещених Батьків у малій різниці віку, що дозволяє нам легко знайти спільну мову та у їхньому регулярному відвіданні церкви, але є й мінус у тім, що вони не є катехитами. Тому всі відповіді я почав сам шукати у книжках. Особливо активний період у цьому був у віці з 13 до 15 років, коли я перечитав достатньо матеріалів про душу, ангелів, пекло, життя святих, Ісуса, християнську психологію. Бодай щось збагнувши, я уже свідомо прийняв рішення ходити до Церкви, жити духовним світом. Цим займаюся й донині.
Свою Хрещену Маму Марину останнім часом бачу фактично раз на рік. Живе вона у іншому місті ще й сімейна – виховує сина Михайла, тому мені доводиться задовольнятися незначним, але й то добре.
Хрещеного Батька Северина щастить бачити значно частіше і краще знати його сімейне життя, де теж зростає синок Мартин.
Уже 3 місяці я теж є Хрещеним Батьком. Моєму хрещенику Анатолію лише 7 місяців – знаю, як то непросто та відповідально ручатися за когось, за живу людину, за чиюсь душу. Але таки я дякую Небесам, що маю саме таких чудових Хрещених Батьків – Марину та Северина!!!
25.04.2011р.Б.