Нові прочитання
(частина I)
Пізнай себе

25.12.2010

Переїдання (маю усмішку на устах). Наскільки близька мені ця тема, бо завше викликає хвилю внутрішнього невдоволення. Найперше це стосувалося і стосується донині того, коли люди на свята готують купу усіляких страв, а потім з насолодою споживають їх. У процесі цього можна спостерігати цілу низку речей, котрі геть не радують та не викликають утіхи. З поміж тим, дотепер я просто міркував собі над цим, маючи неабияке невдоволення. Й ось вчора мені до рук трапилася книга Назара Заторського “Піст і Трапеза в духовному житті”. Глибоко переконаний, що ця книга стосується кожного, адже всі люди рівні межи себе.

            Книга має 4 розділи, перший з яких достатньо короткий. Тому я хочу запропонувати читачу мій аналіз цієї книги, котрий надам 3-ма дописами. У перший, нинішній, ввійде 1 і 2 розділи згадуваної книги.

            Тож на храмі Аполлона у Дельфах є напис: “Пізнай себе!” З кожним наступним, здавалось би прогресивним кроком уперед суспільства, актуальність цього заклику зростає. Усе більше людей переконані, що походять від Божого творення. За цих умов можемо собі пригадати, що людина створена за подобою Божою. Земний гріх – це віддалення від Бога. Поновити у собі подобу Божу можна лише у діалозі із Ним, в чому сприяють напрацьовані чесноти. Логічно, що важливим шляхом до напрацювання чеснот і є момент посту. Автор книги у наступних міркуваннях зсилається на вчення Йоана Ліствичника. Ліствичник жив у VII ст., прийнявши у 16 років монашество у монастирі святої Катерини на горі Сінай. Йоан довгий час жив у пустині, що допомогло йому краще збагнути самого себе, почути внутрішній світ. Це вилилось у написаній ним книзі “Ліствиця”, що є умовною настановою для життя монахів. Але кожен пересічний читач теж може взяти чимало для себе із цієї книги, зокрема й у плані посту.

            Перша спокуса у плані їжі – погляд на неї. Науковець Вільгельм Гайнен пояснює, що така поведінка зумовлена браком поведінки, внутрішнім страхом бути обділеним. Протиставити цьому можемо міркування про те, якими небесними скарбами можна збагатитися. Земна трапеза – щастя бути обдарованим з рук Господа. Людська ж природа непоодиноко страждає ненажерливістю – лицемірством живота (за Ліствичником). З точки зору науковців подібне явище почасту викликане тим, що ситість приходить за півгодини після прийняття їжі. Тому часто у самому процесі харчування люди зловживають кількістю отриманої їжі. Спробуємо ж глибше, у християнському аспекті розглянути явище ненажерливости. Автор зсилається на знаний багатьма вислів “Ситий голодного не розуміє”. Ознакою нерозуміння служить відсутність любови до ближнього. Ще можемо додати до цього авторський вислів “затовстіле серце”, себто глухе до всього серце. Земна страва насправді віддаляє людей одне від одного, як би нам часто не видавалося, що то є добрим збиратися за святковим столом у дні народження, Різдво чи то Великдень. Лише тепер здатні збагнути слова апостола Луки: “Горе вам, що ситі нині”.

            Насправді, наслідок переїдання значно ширший, ніж нам може видаватися. Ліствичник спиняється на категорії блуду, мовлячи: “Розум постника молиться тверезо, а розум нестриманого у їжі повний нечестивих фантазій”. Ще можна додати пустослів’я, котре провокують алкогольні напої під добрий закусь. Особливої уваги потребує гордість, котра вважається неабияким гріхом, здатний породити ряд інших. Тож у цім випадку гордість можна окреслити дією впливу власного “я” на світ.

            Ще спинимось на темі ласунства. Багато хто може собі пригадати чи то зі шкільних років,чи на роботі, а то й у родині людину, котра полюбляє постійно щось жувати, особливо солоденьке. Так от, на противагу подібним мені пригадується Тайна вечеря. По-перше, на іконі бачимо, що всі апостоли та Ісус були худощавої статури, але також на самій вечері Месія пропонує спожити шматочок хліба і ковток вина, чим і насититися. І це служить неабияким взірцем, прикладом для наслідування у необ’їданні.

            Пригадаймо слова: “Люби ближнього твого, як самого себе”. З наукової точки зору об’їдання – це самоізоляція, замкненість у собі. Таким чином людина не пізнає себе, не любить себе, а отже і ближнього. Очевидно, що наслідком подібного стане цілий ряд гріховностей, пристрастей, серед котрих найлютіша – відчай. У побуті ми мовимо про відчайдухів – тож це і є люди, котрі стрімко мчать по життю, але засліплені гріховним началом.

            Надійшов час збагнути чому навчає піст і що допомагає осягнути?

            Ясна річ, що за меншої кількости отриманих компонентів через харчі, тіло ослаблюється, а з тим приходить розуміння про убогість людської природи, що можемо назвати упокоренням.

            Мені часто дорікають, коли я кажу про смертність тіла. На робочому столі навіть маю фразу: “Пам'ять про смерть – стимул життя”. Тож під дією посту ослаблений організм нам часто нагадує про хворобу, старість, а отже й смерть. Сучасний світ усіляко намагається відмовитися від цієї реальности необмеженими можливостями, вічною молодістю, роздумами про реінкарнацію.

            Свідомлячи важливість двох чинників, людина розколюється сльозами каяття. Це супроводжує її не лише до особистих роздумів, а й приводить до церкви для сповіді і причастя.

            Також піст протиставляє нас гордості. Горда особа впевнена у вірності власних дій, тому дозволяє собі дивитися на все з висоти. Альтернативою посту є упокорений смиренний погляд. На цьому варто спинитися. Згадуваний спершу розвиток світу у буквальному сенсі впливає на зір людини. Розпочалося це ще у добу Ренесансу, коли зір став поводирем у розвитку. Навіть виникли зміни у термінології, де homo sapiens стала homo videns (людина, що дивиться). Розумове навчання перетворилося у спостереження, щоб наслідувати. Мені пригадалося ще кілька позицій у цьому. Багато осіб гордо мовить “недолугому оточенню”: “Дивись і учись” або ж можна чути від старших фрази: “От я за життя побачив стільки всього, тож ти, синку, помовч”. Але якщо дійсно станемо слугуватися стимулом: спостерігай і наслідуй, то згубність ТВ й інтернету поширюватиметься, немовби то так і має бути. Тож дуже важливим є уміння виробити у собі спроможність погляду і стримання очей.

            Вкотре повернуся до слів “Пізнай себе!” Дехто, зловживаючи, може назвати це продуктом егоїзму, але мова не про цей спектр. Повернення до себе (recollectio) утворює певну дистанцію із зовнішнім світом, але при цьому не відчужуючись, а щоб не розчинитися у колективному “ми”, критично осмислювати хід подій. Я ще це називаю – не вдаватися до стадного інстинкту, попри соціалізацію особи.

            У всі віки була і є ієрархія: вищий і нижчий. Як відомо, нижчі були значно обмежені у всьому й зокрема у слові. Піст відкриває острівець внутрішньої тиші за принципом:  “нижчі не мають слова”.

            Дуже важливою, найперше для чоловіків, є чистота. Як то кажуть: “Проти природи не попреш”, але Дух має уміти протистояти всьому. Їжа продукує калорії, котрі з тим збагачують запас сімени, яке потребує потенціалу для реалізації. Це призводить до негативних думок, снів, потягів. Обмеження їжі та її малокалорійна структура істотно зменшує відповідний потяг (можливість регулювання), тим самим зміцнюючи чистоту.

            В силу багатьох слабкостей людина часто каже світові “так”. Зором і слухом ми сприймаємо рекламу, яка впливає на психіку, обеззброюючи її. Обмеження у їжі вчить й до обмеження у інших речах, що виробляє навик відмовляти собі й говорити у потрібний момент світові “ні”.

            У романтичних книжках чи фільмах наголошують на нових горизонтах, щасливому житті, здійсненні мрій. Але саме їжа перешкоджає йти далі, розвиватися, формувати у собі нове, якісне бачення світу.

            Насамкінець звернуся до дуже важливого моменту – зламу під час посту, що викликає стан гніву. Доволі різко і швидко пересічна людина починає постувати, що викликає у неї ряд проблем, труднощів, дратівливість і гнів. Біологи зазначають, що зі шлунку всі потрібні компоненти кров розносить у відповідні органи. У пості кров циркулює вільніше, а отже й дещо пришвидшеному темпі. Потрапляючи до мозку, часто відбуваються перепади тиску. Порожнеча у шлункові та головний біль, є різкими змінами, які провокують гнів. У психології це звуть шоковою терапією, з якою організм веде активну боротьбу. Але цікаво, що у питанні гніву отці церкви розділилися на два табори. Одні вважають, що гнів таки перешкоджає постові, але інші глибоко переконані, що гнів – це зброя проти грішних помислів. Особисто я дотримуюся першої позиції.

            І все ж таки, для чого людина постує? Що всі ці чесноти їй дадуть? Серафим Саровський мовить: “Справжня мета християнського життя полягає у накопиченні Святого Духа”, “Лише ті діла приносять нам плоди Святого Духа, які зроблені ради Христа”. Справи зроблені ради Христа – це ті діла, котрі Він творив свого часу. А це – любов. У нинішню епоху подібному можна навчитися лише у Церкві – зібранні народу Божого. “extra ecclesiam nulla solus est” – поза Церквою немає спасіння.

Тож, постуємо ми задля спасіння, яке можливе через уподібнення до Бога, пізнання себе!

24.12.2010