Ксерокс життєпису
27.02.2011
Сучасній людині достатньо легко уявити собі такий апарат, як ксерокс. Всі прекрасно знають його функції, тому не вдаватимусь до подробиць.
Вчорашній день став для мене значимий у роздумах про людей, щирість, довіру, взагалі спілкування. Всі наші дії записуються в умовний життєвий щоденник. Рано чи пізно до нас звертаються із проханням дати пораду, за чим ми звертаємося у власне минуле, особистий досвід. Умовно, у такі моменти нас просять відксероксувати певну сторінку життєпису. Очевидно, коли ми йдемо до ксероксу, то перед тим читаємо, що саме хочемо скопіювати. Непоодиноко буває так, що трапляється зайвий текст, який під час ксероксування закривають папером і вже на копії бачимо порожнє місце.
Порожнеча. Дещо моторошне слово. Буває порожньо у коробці, бо завершився цукор. Буває порожньо у селі, бо пройшла хвиля сталінського геноциду. Буває порожньо у шлунку, голові. Але найстрашніше, коли порожнеча у душі, яка й фіксує життєпис. Звісно, завше можна накидати купу фраз. Це нагадує школяра, який не прочитав “Злочин і кара” Достоєвського, але береться писати твір на задану тему. За зусилля щось отримає, але та оцінка буде недостойна його. Добре, коли у такі моменти дасть про себе знати совість, але й то навряд чи.
Маємо розуміти, що порожнечу творимо власноруч, бо легковажимо життям. Вдумуватись змушують лише певні форс-мажорні обставини: раптова подія, тяжка операція, передсмертний стан. А решта часу? Вочевидь присвячена усе новим та новим пробілам. Тому не варто дивуватися, що наступні покоління деградують, адже отримують досвід із пробілами, а тож і без любови. Лише одиниці, які власними зусиллями читають, шукають, дивляться – бодай якось затіняють ті злоякісні пробіли, щоб самому врешті-решт не стати порожнечею, що й бачимо…