“Людей просто варто любити”
01.06.2011
Католицька свята Марія Тереза вважала, що любов до інших виражається через усмішку. Герой фільму “Воїн милосердя” Сократ любов’ю вважав служіння іншим. Мій духовний наставник отець Ігор Литвин говорить про прозріння, яке відкриває віру, веде до філософії та дарує любов до мудрости.
Любов безмежна та має ряд проявів. Моя любов – у написаних словах. Щоб написати – потрібно влитися у процес існування світу. Для Бога час – одна точка. Ту точку є сенс шукати. Пошук – це особливі зусилля, котрі варто збагнути. Найперше те: чого я хочу у житті? Коли всі думки сходяться до одного – просто любити людей, – то маємо очевидний стимул. Такий стимул дає чимало.
Щоб написати – потрібно прочитати. Понад 3 роки тому мені подарували книгу Люїса “Листи Крутеня”. Нарешті я її дочитав. Це книга постійного думання, аналізу, порівнянь, неабияка допомога у житті. Книга, яка вчить любити…
Стимул життя веде до чистоти, простоти, відкритости – до дітей. Останнім часом чимало проводив із ними. Мав чудову можливість нянчитися із півторамісячним Кирилом – достатньо спокійним хлопчиком. Не меншу радість приносить перебування із хрещеним сином Анатолієм, котрий у свої 8 місяців достатньо активний. Своєрідним є мій племінник Іоанн-Мирослав, коронна фраза якого у його майже 2 роки: “А ось і Талас”. Цікаво бувати із племінницею Поліною, котра у свої 9 років має неабиякі погляди на життя…
Любов до людей веде у мандри, подорожі. Спершу мене радо зустрів Харків з парафіянами храму Дмитрія Солунського (УАПЦ). Особливу увагу мені приділила Оксана Підопригора, котра подарувала цікаву книжку “5 мов для неодружених”. Також у Харкові відбулася не менш значима зустріч із Наталкою Бондар, яка саме приїхала на лікування з Житомира. До цього моменту ми спілкувалися лише у телефонному режимі. Зустріч з Наталкою порадувала та лишила лише позитивні спогади. На потяг мене провели парафіяни згадуваного храму – Оксана Підопригора та Ігор Капустянський. І я рушив у село Глибока Балка Решетилівського району Полтавської области, де відбувалося освячення храму Миколи Мирлікійського (УАПЦ). На подію прибуло чимало людей з Київщини, Полтавщини, Харківщини. Дощ, який лив під час хресної ходи, став особливим знаком надії у любови…
Світ складається з різних станів людей, кожен з яких займає свою важливу нішу. Українське село – годувальниця всього народу. “Їжа – це єдине, що здатне по-справжньому наситити людину” казав Річард Гір в одному із фільмів. Тож я рушив у село Велика Павлівка Зінківського району Полтавської области, де мешкає добре мені знайома родина Касянів. З останніми доля мене звела пару років тому, коли я познайомився із Людмилою Касян. Люда одразу запросила на гостину у свою родину, яка складається із її батьків Володимира та Євдоків, чоловіка Олександра та доньки Діани, а також сестри Алли та її чоловіка Миколи з дітьми Юрком й Ярославою. Цю родину можна описати одним словом – трударі. Часто люди нарікають, що їм чогось не вистачає, але, як Царство Боже здобувається зусиллями, так і всі земні потреби варто задовольняти власноруч. Родина Касянів – чудовий приклад цьому. Виключно кожен постійно трудиться і так само у родинному колі відпочивають. Звісно, що їм тяжко, але бажання жити – стоїть понад усим. Вони теж хочуть любити цей світ!
Читання книг, зустрічі й поїдки потребують аналізу того, чи у вірному напрямкові я рухаюся. Завжди лишався прихильником комплексного підходу до ситуації: урегулювання з духовністю, медична точка зору, інтелектуальний рівень, самовдоволення, думки оточення.
Взяв собі за правило щопонеділка зустрічатися із психологом та обговорювати останні події мого життя. Відповідні бесіди дозволяють найперше “вилити душу” тому, до кого є довіра, а також поглянути зі сторони на власні кроки. Такі зустрічі не провокують якісь очікування, сподівання, – на них просто хочеться іти, є потреба. Такі зустрічі роблять мене самим собою та формують остаточне бачення любови…
Знаєте, багато “віруючих” запевняють, що допомогти може лише Бог, але чомусь забувають, що Бог – у кожному з нас. Бог посилає ту чи іншу людину з певною метою – допомогти, підтримати, зрозуміти. Чомусь же ми діємо як у анекдоті, де почалася повінь і віруючий чоловік втопився. Бог каже йому: “Я ж тобі присилав і колоду, і човен, і вертоліт, а ти всім знехтував”. Божа допомога завжди є й поруч з нами – це люди…
Бог повсякчас любить нас, то пора й нам просто полюбити людей…
31.05.11р.Б.