Творче мислення
15.02.2011
Люди змінюються,
але порою ми перешкоджаємо їм це робити…
В попередніх роздумах я подекуди торкався теми мозку людини. Все більше розумію, що функції цього органу та механізм його роботи дозволяє краще та глибше збагнути чимало суспільних процесів. Тож, як уже стало зрозуміло, цьогораз мова піде про ті функції мозку, котрі впливають на творче мислення.
Побутує думка, що творчість є суто продуктом виробництва: мелодії, інструменти, вишивка, танець, театр. Поза тим, мало кому прийде на думку, що той самий інженер чи науковець теж може зватися творчою особою. А саме так воно і є, щоправда, далеко не кожен музикант та інженер дійсно так вправі зватися. Тож творчість. Багатьом добре відомо, що мозок людини перш за все ділиться на 2 основні частини – праву та ліву півкулі. Також із курсу шкільної анатомії розглядали можливости, функції та процеси, котрі здійснює мозок. Не стану занурюватися у термінологію, адже не ставлю подібної мети. В свою чергу півкулі теж чимало дають знати людині. Права частина позиціонує критичний підхід – це уміння побачити у будь-чому похибку. Але на цьому критика не завершується. Розпочинається так зване творче мислення, коли той самий інженер ламає голову над створенням потрібної нової деталі. Ліва ж півкуля несе дещо емоційне забарвлення сповнене елементарної балаканини та надмірної впевнености, спокою. Звідси бачимо різницю між чоловіками та жінками. Як правило, саме чоловік є творчим. Зовні це передається суворістю, серйозністю та мовчазністю – чоловік бачить цілий ряд недоліків, котрі обмірковує самотужки. Жінка менше здатна оцінювати критичну ситуацію. Поза тим, існує кілька “але”. По-перше, здебільшого таки рівномірно функціонує обидві півкулі, тому світ ми сприймаємо спекторальне. По-друге, дійсно творча жінка (з перевагами правої півкулі) уподібнюється до чоловіка, стає поганою мамою, більш здатна до психотропних речовин: тютюну, алкоголю. Щодо останнього, то це є так званим “рятівним острівцем”. Справа у тому, що творче мислення поступово створює дискомфорт, психологічний тиск, тому алкоголь дає можливість вийти із подібного стану. Безумовно, є ризик впасти у залежність, але я практично дійсно не знаю успішних творчих осіб, зокрема світу театру, котрі б не вживали регулярно алкоголь і тютюн.
Може виникнути питання: а для чого їм здалося щось далі робити, побачивши проблему? Тут час згадати про момент совісти. Пересічна людина, бачачи обабіч дороги голодну дитину, дає їй хліба чи грошей. Режисер же ще піде додому, напише сценарій з висвітленням цієї теми та донесе проблему до глядацького загалу, бо йому це болить. І це дійсно буде творча людина. Повторюся, але багато митців просто самовиражаються через творчість (хобі) і лише одиниці дійсно несуть біль власного “я”. Нічого немає досконалого, тому творчість теж має певні ризики. Типи творчих людей умовно можна розділити на кошачих та вовкоподібних. Перші, маючи мету створення чогось, вичікують, а потім різко і швидко діють, ледь тримаючись на ногах. Другі натомість постійно у русі, рискаючи у пошуці творчої поживи, котру таки знаходять. Обидва типи достатньо ризиковані. Якщо у першому випадку один чекає винайти свічку, то інший вже патентує, можливо й недосконалий виріб, лишивши першого у програші. Але якщо перший довго обмірковує сюжет книги, а інший щось там склепав хутенько, то не факт, що другий змушений буде поступитися в отриманні Оскару.
За всим уже мовленим, я не можу проіґнорувати епіграф, котрий свідомо взяв неспроста. Згадувану творчість ще можна ототожнити із бажанням самоудосконалення, самооновлення. Цей момент цікавий тим, що оточення не так легко здатне збагнути його. Згадаймо біблійну розповідь про митаря і фарисея. Вони обоє належали до єврейського народу, кожен займаючи відповідну нішу соціального класу. Митарів (податківців) ніколи не любили, адже психологічно ці люди зазіхали на приватну власність жителів краю, які забували: “Богу – Боже, а кесарю – кесареве”. Тимнеменше, митар лишався такою самою людиною, як і всі, зокрема фарисеї – вчителі. На прикладі цих двох і бачимо момент творчого підходу. Твереза логіка підказує, що саме фарисей тотожний із саморозвитком, в чому показує приклад іншим. Але маємо парадокс – творче мислення митаря, а не фарисея. Саме митар розуміє, що “хворий”, тому прагне отримати виліковну пігулку – чітка мотивація спасіння, котрій перешкоджає страх, залежність, невпевненість. Але чи не кожного подібне спіткає по життю? Хто ж першим кине камінь, будучи безгрішним? Митар шукає власні недоліки, бо прагне полюбити себе, а отже й Бога в собі.
Зрозуміло, що насправді кожен здатен творчо мислити, вдаватися до змін у собі й оточенні, але додається іще одна перешкода – зовнішній вплив. Інші розкритиковують, засуджують, висміюють зміни певної особи, але зброєю у такому випадку стає мотивоване правило – довіра та впевненість у Богові. Й лише у такому випадку творче мислення стане здатним зруйнувати багатовіковий бар’єр перворідного гріха – віддалення від любови…
13.02.11