3 перешкоди
27.12.2010
Ще за часів мого навчання у школі в нашому класі було 39 учнів – чимало. Серед них траплялися найрізноманітніші діти. Більшість я сприймав цілком позитивно і поділяв їхню позицію. До числа цих позитивних, як на мене, учнів належала Ліза Прохно. Не можу сказати що вона виділялася якимись особливими знаннями чи то родинними статками, але все ж увагу вона до себе привертала дружньою позицією, люб’язністю, щирістю та відкритістю. Жодного разу я не помітив у Лізі гордости й зверхности. Здається, що майже кожен однокласник із легкістю міг знайти спільну мову з Лізою. Коли ж мені траплялася подібна нагода у спілкуванні, то непоодиноко Ліза питала: “Ось я народилася 7 квітня – на Благовіщеня. Правда, що люди, які народилися у особливі свята, будуть щасливими?” Розуміючи, що Ліза щиро вірить у це, я відповідав: “Правда”.
Вже минуло достатньо років після завершення мною навчання у школі. З Лізою ми продовжуємо підтримувати спілкування в межах можливого, хоча й давно не бачилися. Й щоразу, коли ми спілкуємося, я завше пригадую той шкільний діалог. Вчора ввечері вкотре пригадав цю бесіду, але думка пішла далі.
Життя кожної людини рано чи пізно минає. У передсмертний час озираєшся у минуле з думками: що лишилося за моїми плечима? Це питання і є найвагомішим. Це питання і є найвагомішим. Безумовно, по своєму цікавий день народження, умови, родина, епоха, але що зробить за свій вік новонароджене дитя і про що зможе згадати наприкінці – доволі суттєво.
Хотів би повести мову про 3 перешкоди, які постають на заваді кожної людини упродовж всього життя. Саме це і є антиподом щастя. Щастя, як відомо, твориться завдяки любови, яку ми зароджуємо у спілкуванні з собі подібними. Любов у спільноті можемо замінити одним словом – дружба. То що ж є завадою дружби?
1) Виключно кожен наділений геном егоїзму. Але міра врегулювання цієї риси
виражається різногранно. Чому існує егоїзм? Бо ця риса дозволяє людині прожити: надбати житло, одяг, харчі. Та через різноманітність міри бачимо яскраві приклади тих, хто має надбання не на один людський вік. Очевидно, що це потребує чимало затраченого часу, що й обмежує дружні відносини. Тож надмірне зосередження над особистісними засобами прожиття і є першою перешкодою у реалізації любови.
2) Людина є суспільною істотою, тому у багатьох моментах продуктивності життя
звертається до інших людей – спеціалістів у відповідних сферах. Саме у цьому теж можемо спостерігати певний злам у свідомості. Є люди, котрі мають чимале коло знайомих – таким почасту заздрять. Але я думаю, що цілком дарма. Що ж насправді криється за подібними стосунками? Маючи знайомства, людина найперше вбачає у них для себе певну вигоду. Зв’язки допомагають само вивищуватися, бо людина ставить за мету не отримати задоволення від спілкування, а навпаки виділитися. Таким чином виробляється формула: я і довколишня робоча сила. Зрозуміло кожному, що друг за вигодою уже явна друга ознака перешкоди у реалізації любови до оточення.
3) Під впливом кохання, потреби продовження роду та уникнення одинокости
люди беруть шлюб. Підсвідомо формується позиція того, що родина стає відокремленою від суспільства оболонкою. Члени родини роблять щось подібне, як бджоли зносять нектар до одного вулика. Щоправда, бджоли мед віддають людині, а родина просто самозбагачується. В цьому варто пригадати роль безкорисливости. Знову повернуся до часів школи. Були багатші й бідніші родини. Лише сьогодні я зрозумів, що бідні не від менших знань чи лінивої життєвої позиції, а тому, що вони вміли більше віддавати іншим, а не гребти у свої домівки. Така дія ізолює від оточення й дитина, котра зростає у подібній родині, через споглядання згодом відтворює аналогічні речі.
Тож форма шлюбу у хибности її розуміння стала третьою перешкодою у реалізації любови у світі.
Людина має нести по життю саме свій хрест, відмовляння від котрого веде до подібних трьох станів нелюбови. Варто мати неабияку силу бути винятковим, а отже безкорисливим. Така позиція стимулюватиме прагнення поділитися знаннями з іншими, навчити, адже це вчення служить дорогою до щастя, до любови.
Всі хочуть любови, то чом би її не плекати…