Повір!
24.02.2011
Просіть, і дано буде вам
Євангеліє від Матвія
Нині мало хто вірить у ліпші часи. Труднощі спілкування, конкуренція на роботі, родинні непорозуміння морально пригнічують, відбивають прагнення жити. Люди втрачають стимул до всього, що раніше радувало і бодай якось тішило, а тепер дратує і розчаровує. Люди не мріють, навіть у чомусь дріб’язковому. Все це переживає чи не кожен. У такому вирі подій я придбав свого часу книгу Пауло Коельо “Подібно до ріки”. Осилював її пару років, бо таки вірив, що зможу прочитати її. І я прочитав, і зовсім не шкодую затраченого часу. Для читання я мав усі можливости: хороший зір, саму книгу, зручне приміщення, навіть чашку чаю чи філіжанку кави. Всі ці компоненти стали мені допомогою, коли я згрупував їх для себе. Насправді ж у житті часто бачимо зайві нерви, коли особа просто не змушує себе замислитися над удосконаленням, комфортом. Всякий зір падає, але він ще швидше впаде, якщо ми собою затіняємо постійно світло, що часто й буває. Кожне серце може піддатися захворюванню, але обмежити такий наслідок можемо меншими нервами, хвилюваннями, зловживанням алкоголю та курінням. Тож перш за все ми самі себе міняємо, як правило, завдаючи шкоди. Чому все це є? Бо відсутня віра у краще…
Книга Коельо – це справді ріка життя, де є виключно все: радощі й падіння, тепло і біль, сміх і сльози. І хто думає, що поняття “щасливе життя” – це веселка, то він правильно думає, але ж не варто забувати, що між кольорами теж є переходи – нечіткі, помішані, невідомі. Але ми йдемо. Йдемо, як по зебрі, ступаючи на білі і чорні лінії. Чорні – вчать. Білі – радують. Це доля. Коельо наводить хороші рядки:
Тебе не стоит притворяться сильным,
и не надо постоянно доказывать,
что всё у тебя хорошо,
и не следует переживать о том,
что другие думают о тебе,
плачь, когда хочется,
старайся выплакаться до последней слезы
(а иначе как ты вернешь себе улыбку?)
Мицуо Аиды (1924-1991)
Насправді, подібні стани переживає кожен. І якби між людьми було більше любови, то ми б помічали якости, які об’єднують. Це б сприяло умінню спілкуватися, що теж рідко зустрічаємо. Саме така пануюча гармонія торувала б шлях до щастя. І не варто думати, що щастя одного – це нещастя іншого. Щастя – це любов, а вона здатна вабити до себе інших. Тож наш шлях щастя – це дороговказ іншим до подібного.
Але ми знову маємо проблему. Явище того, коли зовнішня грубість міняє людину. Мені пригадується колишній однокласник Віталій Катрюк. Стриманий, толковий хлопчина, який нічим особливим не відрізнявся з посеред решти учнів. Поза тим, на уроки він часто спізнювався, демонстративно заходячи до класу. Адже школа з усима своїми правилами і порядками зовсім не радувала та не викликала бажання іти до неї. Минули роки і я для себе відкрив зовсім іншого Віталія: активного, життєрадісного, цілеспрямованого. Світ дозволив йому бути самим собою, а найперше – людиною. Обставини вже не гнітили його і це дало внутрішню волю. Дійсно, зовнішня грубість міняє людину.
Що ж вливає на те, що один стає озлобленим, ще хтось зневірився, але й таки трапляються життєрадісні? Як на мене, то цьому сприяє уміння гармоніювати зі світом. В житті чи не головними віхами лишаються: любов, смерть, влада, час. Нічого з переліченого людина не здатна повністю осягнути, але чомусь навчитися, щось збагнути цілком реально. Та все ж відбуваються так звані збої, які й дають нам певні модифіковані плоди. Хтось помітив лише любов і вирішив виразити її у багатодітній родині, з чим отримав купу проблем по решті складових. Хтось осилив суть смерти й не довго думаючи наклав на себе руки. Комусь мріялося про владу і він стає керівником чогось масштабного. А ще можна зустріти багато тих, хто мало чого встигає, бо у нього обмаль часу. Звісно, що комусь десь із чимось пощастить, але не на тривалий термін.
Маючи гармонію власних серця і розуму, справжня людина живе любов’ю, пам’ятаючи про смерть, маючи владу над самою собою і плануючи долю так, щоби все встигнути. Ця гармонія дарує ніщо інше, як віру в себе. Людина вірить у власні сили, власні можливости, власну вартісність у всьому світі. Людина вірить у добро і любов.
Повір і ти!