День пам’яти
09.05.2011
Якщо ти страждаєш, то віддай те Богові,
Який тебе удосконалить, утвердить,
зміцнить, зробить непохитним
Апостол Павло
Страждання – це внутрішній стан неспокою, котрий почасту виражається дратівливістю, пригніченістю, хворобливістю. Достатньо часто певних людей називають самодостатніми, тим самим навіюючи, що лише власними зусиллями можна подолати труднощі. Справді, таку картину можемо спостерігати ледь не в усьому, що є прямим протиріччям поняттю – віруюча людина. Той, хто визнає своє походження волею Бога, ніколи не братиме все на себе, а тим паче не зватиметься самодостатнім. Останнє твердження у своєму корені є абсурдним, хоча пояснює прагнення людини далі продовжувати шлях Адама і Єви стати богами, адже лише Бог є самодостатнім. Власне тому апостол Павло й пропонує покладатися на Бога, тим паче у пору страждання.
Попри внутрішні переконання, великі розуми історії, як правило, мали неабияке уявлення про християнське вчення, адже читали Біблії. Саме Біблія насичена масою войовничих подій, багато з яких відбувалося з благословення Бога. Мова навіть не про якісь відверті бойові наступи, а про елементарну непокору зі сторони божого народу, що й провокувало воєнні дії. Позитивність результату лишилася таки на боці євреїв, бо вони були з Богом, покладалися на Нього, довіряли саме Йому свої страждання.
Історія світу просякнута війнами. Котрі регулюють демографічний цикл. Не можна дивитися на війну лише, як на форму жорстокости, вбивства, ненависти. Війна сприяє життю наступних поколінь. Але є різні типи війн. Пригадаємо княжу добу Київської Руси. Бехумовно, що маємо достатньо різних за поглядами та темпераментами князів. Ігор був схиблений на податках, за що й отримав жахливу смерть. Святослава можна важати підкаблучником Ольги, а Володимир мав нелади із братами. Але бодай цих трьох утримувала єдина мета – збереження кордонів від зовнішніх завойовників. Але Русь занепала, бо розбіжности у поглядах, а головне прагнення керувати – бути самодостатнім і погубили княжий рід. Аналогічна ситуація трапилася й з Османською потужною імперією, котра зрештою розділилася на 4 ханства і занепала через слабкі оборонні позиції. Коли спостерігаєш за війнами зі сторони, то складається враження, немов один народ хоче похизуватися зброєю і тактикою бою перед іншим, а найліпший спосіб у тому – війна.
Щось подібне розпочалося 1.09.1939 року, коли німецькі солдати напали на землі Польщі. Багато хто вважає саме німців загарбниками, але мало кому відомо, що війну планував Сталін. Завдяки секретній розвідці противник Німеччина розпочала бій першою. Фактично мета та ціль Гітлера і Сталіна були однакові – ідеологічне поневолення якомога більшої кількости населення планети. А для вождів – це утвердження особистої самодостатности. Очевидно, що війна відбувається за участи людей, куди й була втягнута Україна, котра входила до складу Московської імперії. Дійсно, Гітлер і Сталін страждали, бо відчували перевагу в іншому над собою, що потрібно було здолати в будь-якому випадкові. Радянська армія чи то як іще їх називають “красные” – це не наша армія, адже обидві ідеології зі Сходу та Заходу суперечили вільному та незалежному життю України. Саме тому виступає третя сила – УПА, яка протистоїть нашому поневоленню. Коли мова іде про перемогу, то нас це зовсім не стосується, адже перемога могла бути лише за умов, якби армія УПА поширилась всією територією України та зробила спробу отримати незалежність від усих. Власне, для Сталіна теж не було перемоги, бо він лишився ні з чим, а 8.05.1945р. просто підписали документ про припинення війни. Дивно, що свято чомусь припадає на 9 травня. А де і чому воно взагалі з’явилося?
Історія святкування так званої перемоги бере початок у 1965р. з ініціативи Брєжнєва. Бачимо традиційну політику того, що ведика імперія має потребу постійно живити черговими міфами про єдність, спільність духу, братерство народів. З черговим відчуттям втрат, контроль над іншими совковими країнами занепадає, що потрібно активно регулювати. Пригадуємо собі рух Шестидисятників, які запровадили хвилю ідеології незалежної держави. Швидко радянська влада спинила процес розстрілами, засланнями, допитами. А опісля ще вирішили розбавити загальне занепокоєння введенням святкування 9 травня. Міф спрацював. Люди бездумно вірять у те, що їм пропонує верхівка, яка елементарно маніпулює народом, тримаючи у покорі та послусі. Вкотре і вкотре впроваджується ідея самодостатньости. Якби Сталін і Гітлер дійсно були з Богом, то найперше стояли б на фронті пліч-о-пліч з іншими солдатами, а взагалі б й не починали війни. Тому нині не можемо святкувати якусь псевдо-перемогу, бо такої й не було. Перемога – це не фізична перевага, це – стійкість поглядів. 6 травня святкували день Юрія Переможця. До речі, полковник високого класу, який основну частину життя пробув на війнах, але жодна хахоплена територія та поневолений народ не стали для нього перемогою. Напротивану, усвідомлення того, що самодостатній лише Бог, до якого й варто прагнути – зробили Юрія переможцем. Юрій вистояв супроти покори, забобонів, бездушности. Він не став наслідувати земне царство, яке твориться, розквітає, є безбожним. Варто лише поглянути на Києво-Печерську Лавру. Вартісний музей того, як не варто робити, чому не вчив Ісус. Не дивно, що Кирило, Путін та Янукович за одне – святкування перемоги, бо ідеологія має діяти в усих сферах.
9 травня – не свято, а спомин про мертвих, які загинули у боротьбі безбожних. А там були і діти, і Матері, і священики…
Вічна пам’ять!
09.05.11 р.Б.