XII
Два дні
(Роздуми у Великий піст)
19.04.2011
“Я підіймуся до Бога і Він змінить мене”
Тарас Духовний у 1993 році
біля Успенського собору в місті Полтава
Вчора завершився Великий піст і сьогодні вже маємо початок Страсного тижня. Виникають найрізноманітніші думки щодо останніх кількох десятків днів, але найбільше думається про 2 останні дні – 16 та 17 квітня. Власне, 16 квітня минуло 21 років мого життя чи то порою просто існування. Останні роки, незрозуміло чому, прокидаюся близько 4 год ранку. З’явився я на світ о 4:15год…
Цьогорічний ранок видався сонячним, напротивагу всім минулим дощовим дням. Першою мене привітала Лєна Бугайова – колишня одногрупниця з вузу, з якою ми донині підтримуємо активне спілкування. Скоро по тому надійшло вітання від Лєни Бунецької – письменниці з неабияким творчим хистом. Олена у перекладі на нашу мову означає – смолоскип. Дві Олени осяяли мені день, долю, життя…
Рано прийшов Батько і теж привітав, подарувавши книжку про орання землі. Може, колись стане у нагоді…
Також було приємно отримати вітання від Євгенії Головчук, з якою мене доля теж чимало пов’язала, зокрема у творчості, адже Жені я присвятив декотрі свої твори…
А далі день завирував. Зустрів з потяга свого земляка-поліщука Богдана Жукевича. Дорогою додому чимало говорили, а там вже поступово стало вечоріти й почали сходитися гості. Першими завітали сестра Валя та її хлопець Леонід. Тішить мене ця пара любов’ю, котра є між ними, котра єднає їх…
Також завітали Таня Метеля й Діма Павельчик. Дуже люблю, коли дарують власноруч зроблені речі. Таня захоплюється усілякими розмальовуваннями в чудернацькій формі пляшок, що дійсно захоплює незвичністю та красою. Один з таких виробів я й отримав. Притаманно було спізнитися й цього разу Марині Фесенко – психологу високого класу та колосальних здібностей. Марина подарувала квітку – символ життя. Приємно, коли є хтось, хто бажає тобі життя…
А далі ми грали в гру, де кожен розкрився вкотре якось цікаво, приємно. Особливо порадував вірш, який читала Таня:
Я люблю тебя, люблю.
Ты слышиш?
Я хочу повсюду бать с тобой,
Но почему ты слёз моих не видиш,
Почему мой милый, мой родной,
Почему не видиш как мне плохо,
Очень, очень плохо без тебя.
Я хочу твоей любви и очень много,
Я хочу всего тебя.
Поверь, всего я не забыла,
Ты всегда в душе моей.
Я люблю тебя так, как и любила,
Нет, не правда.
Я люблю ещё сильней!
Коли всі гості зібралися, то я запропонував тост: “Минулої середи рано їхав машиною до вокзалу і серед просторів неба побачив літак. Кожна людина – немов літак. Кожна доля – немов рейс. Кожен рейс по-своєму цікавий, неповторний, особливий, значимий. При польоті літак лишає білу смугу – приємну для зору, але смуга згодом зникає. Позитивні люди лишають у житті теж білі смуги. Справді, вони зникають, але лишається спогад. З кожним із вас я не маю змоги бачитися часто, але на світі тримають всі ті білі смуги, котрі саме ви лишили у моєму житті. Радує, що на землі є такі люди, як ви. Впевнений, що подібний позитив отримую не лише я, а й всі ваші знайомі. Дякую вам за це!”
Поза моїм днем народженням православний світ відзначав Лазареву Суботу – день, коли Ісус на шляху до Єрусалима воскресив мертвого Лазаря. По суті для нас є таємницею момент воскресіння, але важливим є те, що це зробив саме Ісус, що підтверджує Його Божественну природу…
Другий день розпочався теж сонячним ранком. У церкві було людно, адже мали Вербну неділю чи то Вхід Господній до Єрусалиму. Спинюся на проповіді отця Ігора: “Сьогодні Ісуса стрічають, немов царя, а за тиждень кричатимуть: “Розіпни!” Чому так? Проблема у розчаруванні. Людська свідомість побудована таким чином, що потребує над собою монарха, котрий відбирає у багатих та віддає бідним, керуючи при цьому усіма. Але стає на престол завдяки перевороту, революції. (щось подібне було за часів Помаранчевої революції та Ющенка). Однак, вшановуємо цей день Входу Ісуса до Єрусалима тому, бо цінність жертви Христа виразилась у тому, що втративши все, Він лишився при своїх переконаннях. (аналогію спостерігаємо в образі Овода з однойменного роману Ліліан Войнич). Чи дала нам щось жертва Ісуса? Як правило – ні, бо лишилася назва, але зникла суть… ” Так, у церкві було людно, але всі особи стоять у споруді з хрестом, а не серед зібрання – Церкви Христа…
За традицією по завершенню літургії отець Ігор вітає іменинників з парафії. Така доля не оминула й мене. На подив, отець говорив довго. Зокрема зауважив, що люди люблять приходити кудись і отримувати певні готові послуги, але рідко хто береться власноруч щось робити. Отця радує, що саме я вкладаю своє життя у розвиток громади. Це є любов’ю…
Саме так швидко минуло 2 дні мого життя. Приємні, сповнені позитиву дні. Радували виключно всі. Принагідно хочу подякувати кожному, хто привітав мене зі святом в той чи інший спосіб. Було приємно почути слова любови! Пригадую пісню у виконанні Григорія Лєпса, де є слова: “Я незнаю кто вы есть и какой несёте крест, обернитесь – я здесь!” У моєму житті є чимало найрізноманітніших людей, з яких когось я знаю краще, когось – гірше. Але головне, що мені не доводиться взивати до інших, щоб мене побачили, адже мене й так бачать, знають, розуміють, люблять…
Цієї неділі у апостольському посланні Павла до Филипян читали: “Насамкінець, браття, що правдиве, що чесне, що праведне, що чисте, що любе, що гідне хвали – думайте про все це! Що ви від Ісуса навчилися, прийняли, чули і бачили – робіть те! І Бог миру буде з вами!...”
18.04.11р.Б.