По той бік Йордану
20.01.2011
Згадаймо собі що нам казали у дитинстві старші або що вже дорослими самі чуємо з уст батьків у адресу дітей. А мовиться, власне, про гарне життя, щасливу долю. Дівчаток часто звуть принцесами, яку зустрінуть лицаря на білому коні… Усе це лишає певний відбиток у думках дитини. Казка казкою, але вона теж має бути реальною. Дитя зростає у мріях та планах, котрі вибудувані у рамках почутого. Зрештою, надходить пора підліткового віку, коли власне Я починає виходити назовні. Дитина стає повноправною особистістю, яка все ще має навіяні дитячими розповідями мрії. Саме тут відбуваються перші суттєві суперечности. До цього дитині завжди казали, що вона – найкраща, наймиліша. Однак, дорослий світ все це спростував, ігноруючи постать всіма можливими способами. Вочевидь, що всі мрії одна за одною руйнуються, адже реальний світ диктує свої правила. Саме тоді відбувається дуже небажана річ – внутрішній злам. Вихована в одних ідеалах дитина стрічає не найкращу реальність, де кожен стоїть за себе. Розуміння того, що жити таки варто далі, служить стимулом діяти, а тож вдаватися до будь-чого, аби лише отримати бажане. Зрештою, хтось одружується на зло комусь, хтось демонстративно іде від родини заробляти самотужки на хліб, ще хтось народжує дитину задля утримання біля себе певної людини. З одного боку медалі весілля, власний заробіток, дитина – чудово, але інша сторона – порожня, бо немає любови.
Пригадую одного із однокласників – Діму Котлярова. З ним я товаришував у 7,8,9 класах – саме підлітковий вік. Вочевидь, що як і всі ми, він теж слухав розповіді про доросле життя, яке ледь не нагадує Рай. Але ж Діма ріс та багато чого бачив у родині, в школі, на вулиці. Це викликало внутрішній емоційний супротив. Дівчина б поплакала чи покричала, але ж хлопцю негоже таке робити. Тож Діма виявляв протест на уроках, щодо несправедливости вчителів. Мушу визнати, що його зовсім не розуміли, що свідчить про анти педагогічність. Вчителі вдавалися до криків, погроз, зауважень у щоденнику, але Діму вони так і не розуміли. Поза тим, часто повторюють гарну фразу: Діти – наше майбутнє. Їй протистоїть бунт підлітка. Коли ж і де визначається момент майбутнього і що веде до нього?
Останні дні виявилися багатими на церковні свята, останнє з котрих – Водохреща або ж Йордан. Виключно за традицією люди пруть банки з водою, щоб “батюшка покропив”. Кропити можна ледь не щодня, але толку. Здавалось би, для чого святити воду? Я б сказав, що це чимось нагадує отой підлітковий протест – пошук розуміння і правдивої картини цього світу. Проблема у тому, що лише одиниці таки прагнули збагнути бажане, а решта – сотні – просто стояли на вулиці у чеканні “батюшки”. Що ж дає збагнути Йордан?
Довгі роки межа поділу країн визначалася горами і ріками. Так званий народ Мойсея – євреї – пішли у світі в пошуках обіцяної землі. Багато хто вважав, що вона саме за рікою Йордан. Щось подібне за суттю стало трохи пізніше у фразі: “За Рубіконом”. Обіцяна земля собою значила початок нового життя, райського. Що зумовило цей пошук? Із появою хліборобства людям стало значно легше жити, але водночас відпала потреба у спільности прожиття, відбувся поділ на сім’ї. Тим часом відбувається стрімкий приріст населення, що зумовило нестачу їжі. Люди не почали знову об’єднуватися для спільного полювання на звіра, а натомість нищили одне одного, щоб собі мати більше родючої землі. Заздрість за те, що комусь легше – спричинила братовбивство. Згадаймо Каїна і Авеля. Тож між людьми зникає любов. Одні починають виганяти інших або ж просто останні тікають за межу – Йордан. Але в дійсності цей процес виглядає точно так само, як у сьогоденні освячення води – бездумно. Це дає розуміти, що Йордан неабияк важливий, але в чому саме?
Саме прихід Ісуса на Йордан підкреслює вагомість цієї події. Цим кроком Христос дає зрозуміти, що Він не робить чогось принципово нового, але натомість закликає заглибитись у знання, котрі нам дає перехід через Йордан. Ці знання дещо різняться від позиції Івана Предтечі, котрий навіть сам визнає, що має хрестися від Ісуса. Насправді, Іван очищав водою, а Ісус – Святим Духом. Пригадуємо із творення людини, що Дух є складовою, котра споріднює нас із Творцем. Вочевидь, а так воно і є, – Дух є Богом. Перефразовуючи, це ще називаємо свідомістю. Остання вказує на дії, котрі робить людина. Як відомо, то є 3 рівня свідомости: підсвідоме, свідоме та надсвідоме, про що я детальніше говорив уже в попередніх дописав. Тож свідомість перегукується з Богом, в основі котрої лежить бажання отримати щастя. Під впливом хибного виховання формується відповідне бачення щастя та шляхи його досягнення. Люди відмовляються очищатися Святим Духом, зациклюючись буквально на структурі води, яка змінюється під дією впливу молитов. Так, тисячі людей посвятили воду, але завтра жити краще не стануть, бо очищення Святим Духом криється у вченні Ісуса – заповідях Блаженства (щастя). Пересічна людина їх не сприймає, бо вони перечать генетичному кодові – усе моє, бо я найкращий. Та багато хто хоче вічного життя, райського задоволення, таки ж того щастя. На все потрібні неабиякі зусилля, тривалий час і бажання.
Прийде момент, коли ми всі стоятимемо по той бік Йордану, адже маємо потребу у дійсно щасливому житті. І це не мрія – це лише віра!