XI
Озираючись довкола
(Роздуми у Великий піст)
19.04.2011
Одного побажаємо собі,
щоб ми були чесні
Патріарх УАПЦ Мстислав
Кілька днів тому до мене звернулися із проханням дати інтерв’ю на обласному радіо. Зустрівся з достатньо приємною журналісткою Оленою Лебідь – автором та ведучою передачі “Рівні можливости”. Розмова видалася щирою, приємною, легкою та простою. Перш за все пані Олена запропонувала умовно спинитися та озирнутися довкола. Це допомогло чітко окреслити вектор мого життя. Виявилось, що є цілих 4: театр, духовність, письменництво та журналістика. Головне, що кругом є ті, кого можна гордо назвати наставниками.
Світ театру постійно відкриває для мене Світлана Долженко. Останнім часом ми працюємо над постановкою моно-вистави “Шляхами непокори” за романом “Овід” Ліліан Войнич, котру презентуватиму 27.04.2011р. на щорічному фестивалі-акції “Від серця до серця”.
Духовну любов для мене відкриває наставник протоієрей Ігор Литвин.
Чималу роль у письменництві для мене відіграли постаті Романа Кухарука та Ольги Кузьменко.
Журналістику та життєву правду збагнув завдяки Світлані Тренич.
Але духовність наповняє найбільше, бо присутня у всіх сферах, утворюючи єдине сплетіння, яким і є я…
Історія минулого виокремлює для кожного ту чи іншу постать, що теж неабияк впливає на нас. З роками починаю розуміти чимало нових речей, котрі поступово формують цілісну мозаїку мого життя. Так влітку 1992 року до Полтави з Канади приїхав патріарх УАПЦ Мстислав. 10 квітня минуло 113 років з дня його народження. А народився він саме у Полтаві. Його дядько був не менш значимою постаттю – Симон Петлюра. Тож на зустрічі із Мстиславом 1992 року був і я. З посеред усіх людей нас двоє сиділо у колясках. Я – бо малий, а Мстислав – бо старий. Кажуть: “Старе таке, як і мале”. Та й справді, маючи достатньо нелегке життя, Мстислав однако довго простояв, померши у віці 95 років. Помер, але лишив неабиякий відбиток у душах багатьох людей. Пригадую, як десь у 1994 році було відкрито музей-садибу Мстислава по вулиці Карла Лібкнехта у Полтаві, де мешкав свого часу патріарх. Паралельно у Харкові колеґії УАПЦ присвоюють звання “імені патріарха Мстислава”. Саме до цієї колегії через кілька десят літ мене й приводить доля.
13.04.2011 року повернувся із XXI єпархіального Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ. Вперше був на подібному заході. Враження лишилися надзвичайно позитивними. Вранці відвідав реколекцію (навчання для священиків), де отець Віталій зі Львова, котрий понад 10 років навчався у Римі, тлумачив притчу про кукіль (бур’ян). Зокрема мовив: “Кожен з нас має як кукіль, так і пшеницю. Аналогію спостерігаємо у кожному зібранні, колективі. Часто зопалу люди кидаються, немов з добрими намірами, викорінити той кукіль. Але маємо неабиякий ризик у тому, що можемо пошкодити при цім й пшеницю – все добре, що є. Кукіль має стояти до жнив, адже зрештою сам себе знищить. Пригадаймо громаду апостолів та Юду Іскаріота посеред них – чи не яскраве підтвердження цьому…” Я пригадав у той час кілька моментів особистого досвіду щодо порушеної теми. У книзі “Листи Крутеня” автор Люїс вказує, що диявол часто забирає душу, спустошуючи людину та не даючи нічого взаєм, а Бог навпаки – дарує любов. Також пригадалася одна знайома, котра при невдоволенні чимось одразу пропонує брати автомат й стріляти негідників. Завжди кажу їй, що з таким успіхом можна починати з мене, адже я теж маю кукіль…
По завершенню навчання відбулася вільна бесіда, де зокрема обговорювали позицію священиків на нинішньому етапі становлення України. Отець Олег Козуб поцікавився: “Священик має жертвувати себе сьогоденню чи то законсервуватися й чекати ліпших часів?” Лектор зауважив, що маємо жертвувати вже, бо надалі спіткає чимало небезпек, найстрашніша з посеред яких – втрата розуму.
Блаженний Августин казав: “Головне – Єдність. Другорядне – Свобода. Все – Любов”.
Озираймось якомога частіше довкола та творімо любов у всьому.
18.04.11р.Б.