Древо дружби

20.12.2010

Непоодиноко з уст моїх знайомих лунають нарікання щодо різних моментів у дружніх стосунках.  Хтось не задоволений, що його друг не знаходить часу відвідати у період хвороби. Когось обурює, що подруга ігнорує прохання про допомогу, зсилаючись на певні буденні справи.  Подібних моментів трапляється чимало. Через властивість нагромаджувати у собі  все більше й більше негативних емоцій, люди зрештою переповнюють власну чашу терпіння,  що зумовлює припинення дружніх відносин. Днями я почав вкотре міркувати над подібними речами. Знайти відповіді на багато питань та збагнути сенс дружби мені допоміг образ архієпископа Миколи Мирлікійського, пам’ять котрого вшановували минулої неділі.

            У процесі розвитку та навчання особа непоодиноко відкидає декотрі вчення, зсилаючись на факт вираження волі. Поза тим, сама по собі воля почасту лише руйнує особистість та довколишній світ. Умовно волю можна назвати імпульсом, котрий реагує суто у фізичній площині на зовнішні подразники. Для прикладу можемо взяти ситуацію з бійкою. Одна людина ножем чи то пляшкою завдає удару іншій. Остання у відповідь, керуючись вольовим сенсором захисту, теж наносить удару. Насправді користі немає, адже ножові поранення продовжують наноситися. Тут ми маємо логічну передумову, що воля поодиноко не діє ефективним чином. Вона потребує співпраці з розумом. Розум формується чи то деградує постійно. Тож коли ми маємо тісну співпрацю волі й розуму, то метою відповіді до удару нападника стане дія, котра обеззброїть супротивника. Те саме можна сказати й про формування особистости. Всі легко пригадують підлітковий вік: особистий, власної дитини, котрогось вихованця. У фізичному сенсі тіло лишається дитячим, але воля диктує прагнення свободи, вседозволености. Почасту реалізуються саме останні аспекти, адже ні про який розум й мови не може бути. Але в ідеалі, якби дитя керувалося розумом, то можна було б обмежитися чималою кількістю необміркованих фраз та дій.

            Повернемося до питання розвитку та вплив останнього на явище дружби. В силу суспільного походження людини, як істоти, просто виникає нагальна потреба у дружбі. Спершу я говорив про те, що становить припинення дружніх стосунків. Мовлячи про волю та розум я прагнув пояснити передумови відповідного результату. Можемо для себе взяти, що поняття про дружбу часто позиціонується саме у спектрі вольової сфери. Тобто, актом дружби, людина виражає свою волю, підсвідомо роблячи немов послугу своєму партнерові по стосунках. Саме тут хочу зіслатися на образ Миколи-чудотворця. У часи Ісуса панувала арамейська мова, одним зі слів котрої було – амараес. Інакше кажучи, так називали убогих, бідних, недолугих. Все це ґрунтувалося на моментах земних благ. Були люди, котрі їх не мали. У читача може виникнути перша думка, що це особи типу жителів вулиць, підвалів, метро. Але насправді до таких людей – амараесів належав й Миколай. Його суть виражалася у тім, що святитель займався роботою не через прибуток, а тому, що ця справа приносила користь йому та оточенню. Пізніше про це скаже Григорій Скоравода своєю “сродною працею”. Тож саме Миколай обрав той шлях, котрий жодним чином не сповідує надбання власного майна. Часто подібне стосується інших сфер: лікарів, педагогів, акторів. Проблема існує у тому, що багато людей у цих сферах відчувають себе пригнічено та меншовартісно, тому через хабарі, махінації, та халтури прагнуть надбати земні багатства та бодай якось самовивищитися. Це служить антиподом до зміцнення дружби, адже людина знову концентрує увагу на собі, керуючись волевиявленням.

Хто ж таки є другом?

Хороший господар має намір посадити дерево. Він шукає ділянку землі, котру зорює і збагачує добривами. Враховує вітряність та сонячність. Садить дерево, котре поливає та береже від шкідників. З мірою росту у відповідний час обрізає зайві гілки. Зрештою, за певну кількість років дерево дарує фруктові плоди або лікувальний цвіт. Все це можна сказати про друга. Це людина, яку ми зустрічаємо на певному етапі життя і потім всю решту часу вкладаємо у неї власний час, увагу та усіляко підтримуємо, опікуючись з любов’ю. Дружба лише віддає та жертвує. І все це можливо за умови, що людина поєднує волю з розумом, займається роботою до душі та не витрачає час на збагачення земних достатків, адже сповідує позицію амхараеса.