“Шляхами непокори”
03.05.2011
Жертва Богові – це дух щирий
Псалом 50
Минулого тижня презентував нову моно-виставу “Шляхами непокори” за романом Войнич “Овід”. У постановці сприяли моя режисер Світлана Долженко та Марія Мацицька, котра виконувала роль сеньйори Джемми Болли. Вибором роману та написанням сценарію я займався особисто, адже всі порушені теми – актуальні, важливі. Безпосередньо у самій виставі звучить висновок: “Овода зрадили у любови”. Ледь не щодня ми бачимо різні ситуації щодо зрад: у шлюбі, між друзями, поколіннями. Що ж цьому сприяє та які дієві методи протистояння подібному?
Щонеділі та у великі свята, як правило, літургія розпочинається читанням часів – певні молитви та псалми. Зокрема звучить 50 псалом, з якого я взяв слова у нинішній епіграф. Саме фраза: “Жертва Богові – це дух щирий” і допоможе нам чимало збагнути.
Вчора Україна потопала у мітингах приурочених Дню солідарности трудящих. Свято актуальне, щоправда ніяк не у контексті того, що пропонують комуняки, але не про це. Тож солідарність – це сприймання інших без жодного зазіхання на їхню приватну особистість. Це стосується сім’ї, класу, робочого колективу, церковних парафій, нації – словом всих. Солідарність і є жертовністю.
В даному випадкові ми приписуємо жертовність Богові. Якось Фрейд сказав: “Справжній людині притаманне усвідомлення власної немочі й потреби у Батькові, який дає захист та продукує віру”. Напротивагу я часто чую: “Бог у мене в серці, тому я не ходжу до церкви”, але краще та правдивіше звучатиме: “Гордість у мене в серці, тому люди мені не потрібні”. Адже Бог – це саме люди, Його творіння. Усвідомлюючи неміч за Фрейдом, ми звертаємося до інших творінь – людей-спеціалістів у певних сферах. Мало хто сам собі пече хліб, добуває воду, виробляє електрику, рве зуба – так само може бути й у духовній сфері.
Про Дух вже неодноразово говорив, тому лише коротко нагадаю, що це свідомість. Тобто те, що ми обмірковано та проаналізувавши діємо.
Щирість нагадує мені щедрість. Щедрість окреслюється матеріальними благами, а щирість – духовними. Як правило, щирими називають дітей. Головне не те, що сказала дитина, а як вона сказала. Щирості бракує людям, бо щирість – це все те, що йде від душі. А душа… про неї ще згодом.
Ось таку маємо модель життя людини. Що ж пропонує реальність на тлі роману “Овід”?
Свою виставу “Шляхами непокори” я неспроста назвав саме так, адже призма сюжету відображає боротьбу із механічними звичками народу у послусі та покорі.
Можна сміятися, а можна насміхатися. Овід бореться зі страшною зброєю – насміханням, але цілком щиро запевняє, що сміятися можна з усього.
Не менше овода дратує дурість, котру люди часто виставляють напоказ, немов пишаються цим. Але навіть сама пиха – достатньо велике зло, яким сам собі не дозволяє зловживати герой. Хоча порою він придумує захопливі побрехеньки, пояснюючи: “Не питайте, то я не брехатиму”.
В одному із діалогів Овід веде мову про душу – “живу, бунтівливу, людську душу”. Як правило, люди жаліють видиме оку – тіло, зовнішні ознаки, але таки забувають про душу. Чому забувають? Бо не піклуються про власну. Тіло потребує тепла, їжі, відпочинку. Душа – любови! А любов створить все інше, зокрема й щирість…
Думки про минуле – це добре, але намагання втекти невідомо як у минуле – жалюгідність. Недарма Овід каже: “Хай мертві лишаються мертвими”…
Не менш важливою є тема церкви та релігії. Варто визнати, що церква часто сама себе компрометує. Особливо болючою є зрада сповіди. Саме це відбиває тих, хто ревно вірив. Наслідки стають кардинально протилежними…
Бачимо, що Овода мало що влаштовує у житті. Але чим він таки живе? “За Бога й народ – віднині й довіку” – саме ці слова накладаються на епіграф, чим і жив Овід. Його не розуміли, але він жертвував себе народові. Його зрадили у сповіді, але він вірив до останнього у Бога, хоча й не афішував цього. Йому плювали у душу, але він свідомо йшов до мети. Всі були дволикі – й лише він лишався щирим. Вся зрада полягала у тому, що Овід на розстрілі був один. Ісуса теж розпинали одного. Але жодного з них не перемогли, бо пам'ять, вчення та непокора лишилися у кожному поколінні. Людина регулярно їсть, дихає, спить, що дозволяє повноцінно функціонувати. Так само саме регулярне навчання, зокрема здатности любити – теж є дієвим.
Овід каже: “Зв’язує ідея свободи – перед усим, а найперше законом.” Законами моралі, права люди лише прикриваються. Свобода – це любов, ідея – Бог, зв’язує – жертовність.
Жертвуймо себе Богові, даруючи любов!
02.05.2011р.Б.