Про творчість

06.03.2011

Новим створи мене, зістареного

безсердечними гріхами.

Ранкова молитва до Богородиці

Творчість – це діалог із Богом.

            Індійські племена послуговуються мудрістю: “Коли малюєш людину, то забираєш її душу”. Цікаво, а коли пишеш про людину – забираєш чи навпаки віддаєш душу?...

Сам свою творчість я називаю реалістичною. Окрім того, що багато художніх творів присвячено певним особистостям, ще я вдаюся до використання опису реальних образів: зовнішність, характер, манери поведінки, висловлювання тої чи іншої людини з посеред мого оточення. Сюжет. Саме він, як правило, видуманий, хоча далеко не на всі 100%.

Багато людей полюбляє слово муза. Справді, за всю історію мистецтва знаємо чимало яскравих випадків, коли саме музи впливали на доробки у літературі, музиці, художньому напрямкові. Але також знаємо, що непоодиноко музи ставали партнерами наніч. Чи варто вдаватися до осуду? Я б цього не робив. Якщо є згода двох і це приносить задоволення, а згодом і плоди у творчости – це добре. Взяти бодай полотна з оголеними жінками. Звісно, художник не з усіма обов’язково мав спати, але однако яка то краса. Чи ж опис краси жінки у літературному творі. Здається, що у такому стані митець бачить саме Божу природу в жінці, коли описує її чистоту, ніжність, тепло і любов.

Щодо моїх, так званих муз. Тої чи іншої пори життя дарувало мені знайомство з усе новими та новими людьми. Важливою для мене була міра спілкування, через яке я пізнавав особу. Логічно, що продуктивне спілкування прогнозувало новий твір. Хоча не можу проігнорувати той факт, що людина має чимось зачепити глибину моєї душі: щирістю, відвертою розмовою, відкритістю. Тобто, я маю бодай якось збагнути людину, її внутрішній світ, перш ніж почну писати. Так я знайомився із людьми, активно спілкувався і писав. Але так було раніше. Днями мені сказали цікаву річ: “Твоя муза живе у тобі”. Чимало думав над почутим. Певно, так і є… Все ж я продовжую знайомитися, спілкуватися, писати.

Не можна писати прогнозовано. До подібного вдаються журналісти-заробітчани. Творчість – це така штука… Це ріка. Свого часу Мирослава Войтенко сказала: “Коли починаєш писати, то просто довіряєш свої думки паперові. А що вже вийде: поезія чи проза, як швидко напишеш – лишається великою таємницею”. Розвину цю думку. Споглядаючи на світ, виникає певна ідея, яку починаєш реалізовувати на папері, вливаючись із нею у ріку творчости. А там уже буде видко: чи всохне твоя ріка на черговому рядку, чи трапиться їй яка гребля незнання, чи ж то таки пощастить влитися у безмежне море мистецтва.

Чому ж творчість – діалог із Богом? Всі ми створені за подобою Божою. Спілкуючись із в’язнем – описуємо зло. Спілкуючись зі священиком – добро. Спілкуючись із Божою подобою у людині – описуємо любов. Я намагаюся писати про любов. Не завше виходить. Не навчився бачити у кожному любов, але знаю, що вона таки є. Що, як не любов, зміцнює, оновлює. Саме через творчість, усе в мені зістарене: думки, погляди, принципи, ідеї – оновлюється.

Можливо, індійці були праві. Спілкуючись, ми обмінюємося частками любови власних душ. Саме душі любови лягають в основу моїх творів. Лише тривожить те, що знаю людей, які власну любов заховали так глибоко, як слуга з притчі свій талант. Є люди, котрі мають страх перед іншими, а отже не спілкуються, бо немають що дати. Замкнутість породжує не найкращі думки, що провокує звірські дії. Як на мене, то виходом із подібного стану є намагання сприймати чиюсь творчість: читати, слухати і грати музику, розглядати картини. Реалізм у мистецтві дозволяє збагнути, що всі ми однакові, тож маємо об’єднувати через спілкування. Суспільна природа людини саме це і прогнозує. Сковорода ходив світами і ми бачимо його плідну творчу роботу. Костенко 10 років просиділа у чотирьох стінах і ми побачили її поведінку щодо зустрічі із львів’янами. В будь-якому випадку творчість обумовлює діалоги з музами чи без них, але таки діалоги. В діалозі людина пізнає світ, доходить певного рівня істини. Відмова від діалогу – повна деградація. Можемо пригадати собі аскетів, але вони теж мають діалоги – з Богом. Це є вищою мірою спілкування.

Дійсно, творчість – діалог із Богом…