Природній відбір та християнська мораль
у житті людини

03.03.2011

Поправді кажу вам:

що тільки вчинили ви одному

з найменших братів Моїх  цих

– те Мені ви вчинили

Євангеліє від Матвія

            Кілька років тому зі своїм племінником Антоном дивився мультфільм “Панда Кунг-фу”, серед героїв якого була мудра Черепаха, з уст якої прозвучали слова: “Не буває випадкових випадковостей”. Все частіше я пересвідчуюсь у цьому, бо рано чи пізно життєві ситуації складаються у єдину мозаїку, яка і дає пояснення усим тим, так званим випадковостям. Останній тиждень мого життя був насичений чималою кількістю “випадковостей”, котрі нарешті стали єдиною мозаїкою. Що ж я отримав і що ж збагнув зрештою?

Спершу мені до рук потрапила стаття кількарічної давности, де мова велася про партнерські стосунки серед молоді. Зокрема, власну увагу я звернув на кілька моментів. Перш за все автор матеріалу висунув тезу, що безпечного сексу не існує. Чим же це аргументувалося? Кожен партнер – це мікробіота (набір вірусів). Ми знаємо. Що імунітет – це здатність пристосовуватися до певних мікрочасток. Помирає швидше та людина, яка часто міняє клімат, харчування, спосіб життя. Щось подібне маємо у інтимних стосунках. Існує хороший міф, що запобіжні засоби захищають нас від будь-яких захворювань, але насправді збудники вірусів є настільки дрібними, що здатні проходити крізь мікропори гуми. От саме тому велика кількість партнерів, а власне більше одного, є загрозою у пристосуванні організму жінки до народжуваності, що спостерігаємо усе частіше на прикладі хворобливих немовлят.

За пару днів по тому довелося переглянути фільм з Пенелопою Круз “Повернення” у рамках передачі з Савіком Шустером “Про що кіно?”. Порушене питання обумовлювало тему насильства у сім’ї, зокрема інцести. Як виявилось, надзвичайно татуйована у всьому світі тема, про що соромляться говорити ті, кому довелося це пережити. Присутні у студії дійшли однозначного висновку, що проблема у таких ситуаціях лежить виключно на плечах дорослого, який не здатен контролювати природні інстинкти, через котрі самоутверджується, хоча порою його провокують до подібного.

 Також я мав кілька цікавих бесід у інтернеті з молодими особами, котрі в суспільстві займають достатньо активну нішу, що зрозуміло афішують, бо вважають це за належне. В будь-якому випадку я не вправі заперечувати за позитив активну громадсько-суспільну діяльність, але що вона несе у своєму підґрунті та які має насправді результати?... До цього питання я ще повернуся згодом.

Цими днями переглянув кілька фільмів. Порекомендували “Доживём до понедельника” – радянський повоєнний фільм про школу, її устрій. Як на мене, то ключовою фразою стали слова: “Дураки остались в дураках”. Дуже вдало було показано антипедагогічну діяльність на прикладі тих вчителів, які немають особистого щастя, а отже у протилежному насміхаються з учнів, які мріють про це і відверто заявляють.

Інший фільм “Выжить с волками” порушує тему євреїв у роки війни та розкриває долю сміливої дівчинки Міши, яка шукає батьків, знаходячи прихисток серед зграї вовків. Героїня отримує тваринячу любов, якій протистоїть людська звіріють. Весь фільм дитя мріє про обійми, які її врятують від самоти…

Нарешті буквально вчора переглянув передачу за участи представників різних конфесій, де мова стосувалася вуличних собак. Спинюся на важливих моментах:

–        у 90% укусах людини собакою, винна одомашнена тварина;

–        безвідповідальність власників тварин призводить до збільшення вуличних

собак;

–        технічний розвиток стрімко пішов уперед, а духовний лишився позаду.

На прикладі вище наведених фактів можемо спостерігати повну деградацію

суспільства. Більше того, я б її назвав жорстокою деградацією. Поза тим, спостерігаємо активний світовий приріст населення. Тут ми наблизилися до першої частини порушеної теми – природний відбір.

            Цікаво, що природний відбір обумовлює часте народження від багатьох осіб, за умов чого багато дітей помиратиме від хвороб і лишатимуться лише кращі: за станом здоров’я, інтелектуальним рівнем, здібностями пристосовуватися. Це стане можливістю коли жінка, а саме вона домінує у стосунках, народжуватиме у віці 17-25 років від людини, до якої відчуває потяг та симпатію. Плодами такої любови стануть інтелектуали – особи, які адекватно сприймають ситуацію і відповідно діють у ній (за потреби мирні, за потреби жорстокі, за потреби хитрі). Але це все лише ідеальна формула, котра виконується частково. Всі збої, а зокрема:

–        народження дитини після 25;

–        штучні запліднення;

–        шлюб, як економічна угода (звідси й слова Енгельса “Шлюб – узаконена

проституція”);

–        виховання хронічно хворих особин

усе це призводить до так званої генетичної втоми. Адже умовно здоров’я нації – це

наслідки селекції. Коли ж вона ігнорується, то всяке здоров’я відходить на другий план. Тому не дарма народ придумав: “Женився дурний – узяв дурнувату. Не знали що робити – підпалили хату”.

Але все ж таки природній відбір має неабиякій мінус, що суперечить найперше християнській моралі. Щойно я мовив про так званих інтелектуалів. У наші дні можемо непоодиноко бачити таких. І тут я нагадаю читачеві про активну громадсько-суспільну молодь, яка присутня ледь не у кожній ланці діяльности людини. Як на мене, то перш за все подібні люди самоутверджуються та самовиражаються. Уміння комунікації, лідерські здібности, розширення кругозору – усе це чудові чинники задля зміцнення інтелектуального рівня. Але небезпека існує у публічности, як активній так і пасивній. Пасивна публічність спрямована на звучання імени у громадськості: авторство статей, законопроектів, причетність до будівництва тої чи іншої значимої споруди. Активна публічність передбачає присутність людини безпосередньо на очах народу: виступи зі сцени, записи на ТБ, зустрічі під певними приводами. Тож акцент маємо на публічности. Цікаво, що рано чи пізно особа скаже слова, приблизно як звучать у 24 псалмі: “… я самотній і знесилений…” Час повернутися до теми виховання і школи. Я добре пригадую майже цілий десяток передових учнів мого класу. Як правило, вони були успішні з вивчення всих дисциплін, приймали активну участь у культурно-мистецькому, спортивному, науковому та громадському житті школи. Таких учнів викликали на відкритих уроках, посилали на олімпіади. Але саме такі учні поводили себе зневажливо щодо інших дітей класу. Порою виникали суперечки між ними самими. Такі учні виражали огиду до прибиральниць, безхатченків, двірників. Такі учні безбожно брехали. Наголошую, що це стосується не всих, але як правило. По суті їх можна назвати кращими зразками природного відбору. Але яким чином вони формувалися? Коли вчитель ставив за мету когось розкритикувати за невивчений матеріал, то перспективу “неука” малював так: “Ти хочеш стати прибиральницею чи двірником, а то й взагалі тинятися вулицями у вигляді бомжика?” Низькі верстви населення устами вчителя отримували осуд, що чув учень і теж формував у собі відповідне відношення. Не уявляю, що думали собі ті діти, в яких батьки працювали на подібних роботах. У позаурочний час можна було бачити, як школярі насміхаються на вулиці з п’яного чи безхатька. У тому сміхові стільки ненависти та жорстокости. Поза тим пригадую своїх батьків. Вони теж недолюблювали неблагополучних представників населення, але якщо дорогою траплявся п’яний чоловік на землі, то батьки підіймали його і вели додому. Саме цей вчинок, а не будь-які слова стали для мене хорошим уроком любови до всих людей. Тож система розвитку і виховання зрештою відчужує та відокремлює від інших, бо постійно акцентується пошук на тому, а чим я кращий, чим не такий за інших. Так непомітно надходить відчуття самотности. Як порятунок у цьому, маємо християнську мораль. Що ж вона пропонує?

Саме християнська мораль сповідує зближення виключно з усіма людьми, відсутність зневаги та продукування любови. Про це влучно сказано у словах Ісуса про остаточний (страшний) суд.

“Я голодував був – і ви нагодували мене”. Як часто бачимо по вулицях, у підземках, в метро дітей, дорослих, тварин, які голодні і жалісливо дивляться нам у очі, з надією отримати шматочок хліба.

 “Був спраглий – і ви напоїли Мене”. Часто у двері квартир стукає людина, просячи чашку води. Не так давно до мене теж постукав чоловік з проханням набрати у пляшку питної води…

 “Мандрівником я був – і Мене прийняли ви”. Знову пригадую батьків. Нас жило 7 осіб у двокімнатній квартирі. Таке бувало, що з області приїжджало двоє знайомих чоловіків, які лишалися у нас наніч. По-двоє ми прекрасно поміщалися на ліжках.

   “Був нагий – і Мене зодягли ви”. Справді, безхатьки часто бувають у вкрай жахливому одязі, майже босі. Рятує їх церква, куди люди приносять зайвий одяг і взуття саме для подібних категорій населення.

 “Слабував – і Мене ви відвідали”. Коли хворіють наші близькі, друзі, колеги по роботі, то ми навіть лінимося зателефонувати, зсилаючись на обмаль часу, відсутність коштів. А потрапивши до аналогічної ситуації, просто оплакуємо осмислені власні помилки.

 “У в’язниці Я був – і прийшли ви до Мене”. Дещо моторошне місце в’язниця, але подібна доля може спіткати кожного. Часто буває, що рідні цураються, а друзі відвертаються і забувають взагалі.

Мушу визнати, що всі ці речі робити складно, адже маємо постійний страх, невпевненість, обережність у всьому. Нас дурять “голодні жебраки”, виманюють гроші “спраглі пияки”,… Все це є наслідком безвір’я. Багато хто каже: “Я вірю у Бога”, але варто вірити Богові. Наша віра часто стає опосередкована через ту частку “у”. Прослідковуємо підтекст того, що “ти мені покажи, переконай, дай полювати, а тоді я вже повірю”. Справжня віра всього цього не потребує. Вона має уподібнюватися стосункам матері і дитяти. Дитина вірить мамі без усіляких переконань, перевірок. Але з мірою росту все більше речей ставиться під сумнів і тому доросла дитина теж починає вірити “у” маму. Віра загалом чомусь дає більше гарантій, ніж віра У щось.

Логіка природного відбору спрямована на дії для себе, що й викликає вищезгадану жорстокість. Але краще слугуватися у житті словами апостола Павла: “Нехай ніхто не шукає для себе, але кожен для ближнього”.