Від незмінного до застою
17.06.2011
Часто роздивляюся дівчат: волосся, губи, вії, нігті. Далі питаю сам себе: “Що є природним, а що умовним у ній?” Найбільш популярний нині розподіл – “блондинки” і вся решта. Але це лише черговий стереотип, з яким зростає нове покоління людей. Тут маємо важливий момент у вмінні дати якісну оцінку того, що є актуальним тепер. Перш за все боротися варто саме зі стереотипами. Інакше кажучи, стати незалежним від загальноприйнятої позиції. Це захистить кожного від умовної сліпоти і подарує прозріння. Прозріння – це здатність бачити і сприймати світ реально. Реальність дає нам віру- найперше у самих себе. Реальність полягає у тому, що кожен із нас таки дійсно є. І є ми незпроста, а з певною ціллю. Збагнути ціль допомагає філософія, себто любов до мудрости. А тут і маємо хороший опис людини – мудросердний чоловік. Чи багато ви знаєте таких? Складне питання. І я теж не вкажу конкретного імени, але спробую описати цю людину.
Коли шиєш на ручній машинці, то важливим є ритм роботи ніг та рук. Бодай щось під не так – робота зіпсується. Так от, життєвий ритм – поєднання сталого і змін. Здавалось би, люди прагнуть до подібного, але… Згадую матеріал про “золоту середину”. Знову її не вистачає. Як правило, люди – прихильники сталого. Янукович каже: “Стабільність вивірена часом”. Абсурдно, бо час – це вже не стабільно. Кожна плинність веде до змін. Це закономірно. З іншого боку постійне прагнення новизни притупляє відчуття задоволення. Ловелас нещасний, бо має забагато дівчат. Дитина нещасна, бо має забагато іграшок. Модниця нещасна, бо має забагато лахів. Уникнути всього цього можна задавши самому собі питання: “Чи це розумно? Чи це можливо? Чи це справедливо?” Таким чином багато зайвих дій відпаде сама собою. І ми знову повернемося до питання про ритм.
Найбільша цінність ритму в уникненні застою. Найменша дія веде до неабияких змін. Пригадую один із нарисів польського письменника Бруно Ферреро “Кола на воді”. Автор описує пануючи тишу на озері, котру змінює легкий порух вітру: з листочка зривається жук і падає у воду, хвилі на поверхні води сягають латаття, на котрому сидить жаба. Від сколиху остання стрибає у глибінь, лишаючи по собі кола на воді. “Що це?” можемо спитати у себе. Все це – життя…
Кожне із попередніх поколінь людства зробило свій певний внесок у сферу незмінности, чим уникало застою. Нажаль, останні 100 років політика суспільства силоміць тримається однієї позиції, тим самим стаючи справді застійною. І як я вже мовив спершу, неабияку згубу у цьому відіграють стереотипи та умовности. Але все це можна здолати, коли кожен докладе бодай трішки зусиль, щоби влитися у всезагальний ритм світу – у життя!
14.06.11р.Б.