VII
Уміння дякувати
(Роздуми у Великий піст)

04.04.2011

Благий чоловік думає з допомогою молитви,

а не зарозуміло та по-фарисейськи

Тропар Хрестопоклонної неділі

            Позаду лишився третій тиждень Великого посту, роздуми про людську байдужість, інтелектуальний бунт, душевну депресію, уміння дотримання “золотої середини” та враження від зустрічі зі студентами й поїздки до Києва. Але життя не припиняється, тому рухаємося далі.

Останньої неділі читав Апостола, зокрема послання Павла до євреїв. Звучала така фраза: “Ісус зазнав спокуси в усьому, крім гріха”. На перший погляд видається дещо суперечлива фраза, адже саме спокуса веде до гріха. Проблема ж насправді у неоковирному перекладі тексту. В даному випадку спокусу та гріх варто розглядати покомпонентно. З християнської точки зору спокуса виступає прототипом випробування, гріх – суперечність волі Бога. Тож маємо розуміти наступне, що Боголюдина Ісус не міг грішити через божественну природу, а піддавався спокусам, бо кожна людина піддається їм. Уміння вистояти спокусу свідчить про набожне життя. Про всі ці речі я повів мову, адже почасту можемо спостерігати у світі присутність тих, хто нудиться життям. В одному із попередніх розділів я торкався подібної теми у світлі депресії. Цього ж разу хочу запропонувати дещо інший вектор роздумів.

Як уже зазначав, спокусам піддається виключно кожна людина. В свою чергу спокуса може поглинати все новими та новими спокусами, немов ланцюгова реакція, але спокусу ми здатні побороти: хто вірою, хто принципами, хто ігноруванням. Здолавши спокусу, ми живемо собі далі, збагативши власний досвід. І саме тут випускаємо з огляду важливий момент – подяку, уміння дякувати.

У православній практиці непоодиноко зустрічаємо моменти молитовних подяк: за їжу, за навчання, за одужання. Також маємо, так звані, подячні молитви після причастя. Чому православні вдаються до текстових, а не самовільних молінь, як би то хоча б протестанти? Чітко бачимо, що часто певна молитва має свого автора, котрий ввійшов в історію релігії, як святий чи то мученик. Відповідно, що подібна особа була достатньо духовно наближена до Бога, пройнята особливим станом, що й сформулювало певну молитву. В наш час, молячись словами святих, ми тим самим глибше усвідомлюємо та проникаємося певною ситуацією, станом. Подячні молитви після причастя допомагають кожному читаючому ліпше збагнути цінність, сенс та особливість прийняття Тіла і Крови Христа.

Уміння дякувати відсутнє у культурі нашого сьогодення. Світ побудований таким чином, що фактично один одного кожен чимось обслуговує. Продавець дає нам хліб, кондуктор – квиток, аптекар – ліки, вчитель – знання, артист – відпочинок. Але чи дякуємо ми за такі, здавалось би, дрібниці? Порою людина пояснює, що мовляв вона гроші платить, тому подяка є недоречною. Але ж гроші – це закон, а подяка – мораль. Зовсім не тотожні межи себе складові, що за законом логіки не варто жодним чином спів ставляти.

Маю визнати, що серед моїх знайомих теж мало хто уміє дякувати. Порою це навіть стосується елементарної бесіди, по завершенню котрої хочеться подякувати, бо дійсно було приємно разом провести час. І тут я хочу пригадати Марину Фесенко. З цією дівчиною я познайомився 14 січня нинішнього року на одному з мистецьких заходів. За фахом вона є психологом-практиком. Принагідно ми бачимося та спілкуємося і щоразу, саме від неї, я чую щирі слова подяки. Сама того не розуміючи, вона вчить мене умінню дякувати людям виключно за все. Дякувати не формально, а усвідомлено та від душі. От ми і маємо замкнуте коло: нудьга по життю, котра бере початок з душі, уміння цінувати та дякувати.

Всі чули слова: “Людина має достойно нести власний хрест”. Скажу простіше – альтруїстично любити ближніх. Любити всупереч всьому, а не за щось. Любов – це не лише уміння дати, а й уміння взяти, тобто свідомо подякувати виключно за все. Саме ті, хто нудиться життям, відмовляється нести власний хрест. Світ з добра і для добра, а вже самі ми інтерпретуємо його як нам заманеться. Світ не відштовхує – ми самі відвертаємося від нього. Випробування були й будуть, але їх варто достойно витримувати всупереч гріхові та зі щирою подякою, несучи свого хреста. Адже сказано Богом: “Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я був вчинив. Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч – не припиняться!”

Якщо світ живе, то й ми тимпаче маємо жити далі, дякуючи світові за таку чудову можливість!

 

01.04.2011