Квітка польова

10.01.2011

Дух міцний, але тіло немічне…

Біблія

            Часто, спілкуючись зі своїм оточенням, я наголошую, що жити варто для інших, а не для себе. Це викликає шквал невдоволення, що свідчить про явний егоїзм у душах людей. Тут мені пригадуються слова зі 102 псалму: “Людина, як трава, життя її, як квітка польова, цвіте й відцвітає. Повіє вітер над нею й уже немає її…” Тож маємо хорошу метафору – квітка польова. Всякий живий організм є передумовою появи собі подібного, тобто продовження роду. З курсу ботаніки пригадуємо, що квітці потрібне запилення. Відбувається воно під дією вітру, але частіше завдяки бджолам. Отже, маємо зовнішній вплив, суттєвий вплив. За умови, що квітку не забило градом, не висушило палючим сонцем, вона відцвітає і дає сім’я – продовження роду. Людина постійно отримує знання. Лише за умови, що вона їх зберегла і опрацювала, маємо наслідок – продукт діяльности. Буквально теж можемо сказати й про продовження роду. Курс анатомії, література, а тепер і ТБ з нетом теж всьому цьому навчають. Тож для всього потрібна відповідна база знань. Очевидно, що людина отримує їх у спільноті та з власним досвідом. Перший вчитель – це батьки. Не буду категоричним, але одинично знаю родини, де дітям казали:  “Люби виключно всих”. Частіше звучить: “Май силу вигризти собі місце під сонцем”. Чим це обумовлено? Ніщо не може спростовуватися, як і категорія науковців. Вони говорять про генетику та генетичну спадковість. Перше до пам’яті приходить стан здоров’я з усілякими спадковими хворобами, що закладено на генному фоні. Але насправді генетично запрограмовано значно більше, про що ми часто навіть не здогадуємося. Свого часу (кілька тисяч років тому) так звані Адам і Єва жили у Раю. Це не перші люди, адже до них близько 1800 років існувало людство. З мірою можливого воно розвивалося від первіснообщинного й до нинішнього стану. На час Адама і Єви був “золотий вік”, що Біблія назвала Раєм. Вочевидь, людина мала все. Але відбувся злам свідомости. Здавалось би: чому? Церква вчить, що Царство Боже береться силою – доланням спокус. Все людство постійно піддавалося випробовуванням і ось у момент, коли, здавалось би, все чудово – “золотий вік” – Єва спокушається. Плід дерева – це знання про гріх. Єва приймає у себе позицію відокремитися від усих, привласнити усе собі довкола. Жінка слабка, але хитра, тому звертається до чоловіка по допомогу. На що ведеться чоловік? Інтимні стосунки. Тобто, Адам виявляє теж слабкість, яка збільшує кулю гріховности. Тож задоволений Адам допомагає Єві, але маємо парадокс. Що вони зібралися зробити приватною власністю? Надбання Бога! Через це він їх карає, виганяючи із Раю. Ще маємо один цікавий момент: сором Адама і Єви щодо голих тіл. Ще одна метафора, хоча у рекламах та на картинках їх таки відтворюють голими. Тож голизна – це відкритість, щирість, довіра, любов. Коли купаєш немовля, то вона не соромиться тебе чи то коли люди кохаються, то теж мають відкриті тіла – щось подібне було й до гріхопадіння. Неабияка міра довіри. Адам і Єва переживають сором за свій вчинок перед іншими – відокремлення, а отже руйнація братньої, дружньої любови. Таким вчинком Адам і Єва, переходячи від племінного ладу створюють першу моногамну сім’ю. Це у свідомості закладає відповідні принципи: моя хата, мої діти, моя земля, моя отара. Зі зростанням кількости населення виникає нестача земельних угідь, що стає підвалиною виникнення міст. Як живе нинішня сім’я? Усе до найменшого розчленовано: країна, місто, вулиця, будинок, під’їзд, квартира. Замки і броня, ґрати на вікнах, сигналізації. Максимальне відокремлення. Ми не знаємо свого сусіда по квартирі, прохожого на вулиці, ігноруємо у штовханині іншого пасажира громадського транспорту. Відсутній колектив. Фактично, байдужі до всього. Поглянемо на село, яке теж стрімко впроваджує тенденцію міста. Знаю Поліські села, тому говоритиму за них, де і є отой дух (певною мірою) колективізму. Елементарне випасання череди корів кожним селянином по черзі – уже ознака єдности. Або маєте ви дитину, але раптово потрібно поїхати десь. Селянин візьме й понесе до сусіда поняньчити, що не зробить місцевий житель, бо на нього подивляться трохи скоса. Тож сільська згуртованість служить продуктивністю, адже одинокість – це слабкість. Пригадую Східну мудрість, коли перед смертю зібрав чоловік своїх синів і дав кожному по галузці, щоб переломили її. Сини легко зламали. Тоді батько зібрав докупи галузки і знову дав переламати, але ніхто не зміг, бо у єдності – сила. Напротивагу, як свідчать статисти, то з кожним роком занижується відсоток позитиву у житті городян. І цьому може бути лише одне пояснення – відсутність єдности. Вже збагнули, що цей момент закладено генетично за часів Адама і Єви. Але що ж робити?

 Якось Ісус розповів притчу про виноградник, у який найняв робітників, а коли надійшла пора врожаю, то послав слуг і сина, яких робітники повбивали. Ця притча – аналогія моделі поведінки Адама і Єви. Господар – Бог, виноградник – Боже творіння, вино – знання, які дарують радість, робочі – люди, зокрема церковнослужителі. Тож останні привласнили собі те, що їм фактично не належить. Як болісно, але маю визнати, що церква у всіх своїх сенсах занепадає. Чуємо про закони, обряди, войовничість до інших віросповідань. І забуваємо про те, про що казав сам Ісус – наріжний камінь. Любов. Саме вона є альтернативою боротьби з генними засадами у вихованні дитини. Любові варто вчитися. Хто вчить – сам навчається. Чиє навчання ми сприймаємо? Того, до кого плекаємо довіру, любов. Дитя любить батьків, тому й слідує їхньому вченню. Але коли батьки налаштовують проти когось, то зрештою й самі потерпають від подібного. Всі різні, але чомусь сприйняття мають себе нерівне. Часто керуємося зиском. Дійсно, боїмося жити для когось, як то Добрий Самарянин. Маю хорошу знайому, яка позичила братові чималу суму грошей для купівлі авто. Здавалось би, що це твій брат – близька тобі людина, але тепер між ними панує неабияка напруга, бо гроші не повернули. З одного боку сестра їх надбала чималими зусиллями, але якби була любов і бажання дати частку себе єдиному братові, то й уникнули б зайвих непорозумінь. Ми не піклуємося. Щоб добре було комусь, а лише шукаємо комфорту собі. Особисто я не знаю чогось, що б було неможливим, але все має свої потреби у часовому вимірі. Дитину чекають 9 місяців і весь цей період усіляко підтримують плід, бо це майбутня радість. Так і дружбу постійно варто виробляти та усіляко підтримувати. “Манни небесної” не буде.

Квітка – це гарно. Букет – шикарно. Садівник ретельно доглядає кущі, які дарують квітучі плоди, що неабияк цінується. Букет троянд дарують з особливою любов’ю та повагою, що служить ефектом позитивного впливу на людину. Так і громада людей, котра поєднана любовію, є взірцем для інших та прикладом для наслідування. Спробуй жити для інших, адже “По тому пізнають вас, що матимете любов поміж себе”…