Блог Тараса ДУХОВНОГО
Чудеса мудрости
12.01.2011
Кожен може легко собі уявити грецький горіх. Скажімо, це достатньо цікавий плід природи. Зовні – це завжди тверда тьмяно-жовтувата оболонка, котру не так легко розбити. А ось уже ядро, яке часто за формою порівнюють із мозком людини, є їстівною складовою, збагаченою різними поживними компонентами. В чому ж виражається ота родзинка плоду горіха? Певно, доводилось спостерігати за тим, коли дитя отримало горішка, усіма можливими способами намагалося його розламати, а потім розчарувалося, адже ядро виявилося трухлим чи то й взагалі відсутнім. От вам й уся родзинка.
Двадцятий рік життя
30.12.2010
У світі XXI вік, а я живу 21-ий рік. Позаду лишилося два десятки. Бувало усілякого – достатньо насичено, бурливо, по-своєму тяжко, але й цікаво. Доля дарувала труднощі, аби достойно оцінити радощі. А радощі таки були – чимало. Рік, що минає, видався не менш щедрим на них.
Нові прочитання (частина III) Час поговорити про трапезу
28.12.2010
З поколіннями, християнство трансформувалося у релігію. Буденні речі тісно взаємопов’язалися з духовністю. Коли нас запрошують на гостину, то найперше запрошують до столу. Коли просять милостиню, то отримують шматок хліба. Тобто, люди діляться їжею. Це закладено на генному рівні ще за часів первіснообщинного ладу. Вполювавши кабана, ділилися ним з іншими, щоб не зіпсувалося м'ясо. Їжа була умовним подарунком, а так, як нею стимулюється життєвий процес, то ще можемо назвати її – подарунком життя. Тут мені пригадався викладач філософії в університеті – пан Пономарьов. Якось він зауважив, що подаючи милостиню особам у підземних переходах ми перешкоджаємо їхній долі померти у визначений час. Вочевидь, це дещо суперечлива думка, адже вище зазначено, що подібний крок – дарування життя.
Нові прочитання (частина II) Гармонія душі і тіла
28.12.2010
Час поговорити про аспекти посту у Святому Письмі. Найперше звернемося до Старого Завіту. Вже з перших сторінок читаємо про піст – заповіт Господній не їсти з дерева пізнання добра і зла. Бачимо, що явище посту визріло ще до гріхопадіння. Порушення призвело до втрати раю і набуття смертности. Отже, піст – це можливість вічного райського життя.
3 перешкоди
27.12.2010
Ще за часів мого навчання у школі в нашому класі було 39 учнів – чимало. Серед них траплялися найрізноманітніші діти. Більшість я сприймав цілком позитивно і поділяв їхню позицію. До числа цих позитивних, як на мене, учнів належала Ліза Прохно. Не можу сказати що вона виділялася якимись особливими знаннями чи то родинними статками, але все ж увагу вона до себе привертала дружньою позицією, люб’язністю, щирістю та відкритістю. Жодного разу я не помітив у Лізі гордости й зверхности. Здається, що майже кожен однокласник із легкістю міг знайти спільну мову з Лізою. Коли ж мені траплялася подібна нагода у спілкуванні, то непоодиноко Ліза питала: “Ось я народилася 7 квітня – на Благовіщеня. Правда, що люди, які народилися у особливі свята, будуть щасливими?” Розуміючи, що Ліза щиро вірить у це, я відповідав: “Правда”.
Нові прочитання (частина I) Пізнай себе
25.12.2010
Переїдання (маю усмішку на устах). Наскільки близька мені ця тема, бо завше викликає хвилю внутрішнього невдоволення. Найперше це стосувалося і стосується донині того, коли люди на свята готують купу усіляких страв, а потім з насолодою споживають їх. У процесі цього можна спостерігати цілу низку речей, котрі геть не радують та не викликають утіхи. З поміж тим, дотепер я просто міркував собі над цим, маючи неабияке невдоволення. Й ось вчора мені до рук трапилася книга Назара Заторського “Піст і Трапеза в духовному житті”. Глибоко переконаний, що ця книга стосується кожного, адже всі люди рівні межи себе.
Древо дружби
20.12.2010
Непоодиноко з уст моїх знайомих лунають нарікання щодо різних моментів у дружніх стосунках. Хтось не задоволений, що його друг не знаходить часу відвідати у період хвороби. Когось обурює, що подруга ігнорує прохання про допомогу, зсилаючись на певні буденні справи. Подібних моментів трапляється чимало. Через властивість нагромаджувати у собі все більше й більше негативних емоцій, люди зрештою переповнюють власну чашу терпіння, що зумовлює припинення дружніх відносин. Днями я почав вкотре міркувати над подібними речами. Знайти відповіді на багато питань та збагнути сенс дружби мені допоміг образ архієпископа Миколи Мирлікійського, пам’ять котрого вшановували минулої неділі.
“Страждати за когось”
07.12.2010
Другого зимового дня я мав зустріч зі студентами кількох груп першого курсу ПНГрТ (Полтавського нафтового технікуму). Захід відбувся в межах освітянської програми з теми: “Письменник рідного краю”. Його ініціатором стали викладачі-мовники технікуму – Ольга Кузьменко та Тетяна Масько. Тему зустрічі вирішили окреслити питанням: “Життєвий вибір”.
У Полтаві з’явилося ДОБРО
07.12.2010
4 грудня 2010 року довелося побувати на урочистому заході, приуроченому Міжнародному дневі людей з особливими потребами. В одному з Полтавських місцевих ресторанів зібралося понад 100 молодих осіб відповідної категорії. Ініціатором заходу став лідер громадського об’єднання “Наш Дім - Полтава”, член партії “Совість України” та віднедавна мер обласного центру – Олександр Мамай. Особисто я не можу назвати його політиком. Це швидше традиційний трудар-українець, котрий до всього власник чимало аграрної фірми “Інтер-агро елеватор”. Навіть зовнішність його швидше передається вільним стилем без усіляких сорочок й краваток. Та перш за все він лишається людиною, неабиякою людиною. Спостерігаючи за його поведінкою: мовлення, увага, перейнятість та щедрість я лише зробив один висновок: “Нарешті у Полтаві з’явилося довгоочікуване ДОБРО”.
Щасливі ті, що...
04.12.2010
З початком Різдвяного посту мову хотілося б повести про те, що це, власне, і яку мету собою несе. Та перш, ніж безпосередньо перейти до розгляду та тлумачення запропонованої теми, вважаю за належне порушити питання появи явища посту як такого.
Не справедливістю, а милістю
01.12.2010
З поміж усіх земних потреб чи не найбільшу людина має у спокої. Мова не стосується фізичного стану, а найперше гармонійного поєднання реальности із бажаним. Власне те, що євреї називають шабат. В силу присутности й домінування у кожному людської природи ми просто зобов’язані трудитися 6 днів. Як відомо, лишається іще один – сьомий. В цьому маємо суттєві протиріччя між поглядами людей, серед котрих чимало вважає, що саме цього дня має дійсно відпочивати: телевізор, шашлики, пляж. Та передовсім суть 7-го дня стоїть у звільнені себе від житейських турбот, що провокує пошук згадуваного спокою. Особисто я люблю казати: “6 днів працюй з Богом, а 7-ий відпочинь разом із Ним”. Але як бачимо, то маємо роздвоєння поглядів, що легко пояснити, як право вибору. Суть всякого вибору криється у його двоякости: шлях до добра і шлях до зла. Останнім часто служить те, що ми звикли називати спокусою. Пригадуються слова, котрі колись заповідалися першим християнам: “… Кай ми ейсенеґкис гимас ейс пейрасмон…” – пізніше ми ці слова промовили: “… І не введи нас у спокусу…” Свого часу перед Ісусом теж виникали спокуси, коли диявол просив каміння перетворити на хліб, кинутися зі скелі й бути підхопленим янголами, вклонитися йому і за це отримати всі земні царства.
Місце іншомовної лексики в сучасній українській мові: як визначити міру
25.11.2010
Розвиток мови українського народу повністю тотожний із явищем розвитку самої нації. Себто, тою чи іншою мірою поступово відбувалися певні зміни зумовлені інтелектуальним, духовним, господарським та науковим розвитком спільноти. В силу географічного розташування території України, наші землі неодноразово приймали волею та неволею іншомовних гостей. Відповідний чинник мав неабиякий вплив на лексико-семантичний розвиток мови. Перш за все варто зауважити, що утвердження та формування мови балансує на межі двох чинників:
Одноосібність причастя
24.11.2010
Для читачів, котрі погано знаються на церковній термінології поясню, що причастя – це одне із семи таїнств, котре заповідав виконувати Син Божий в Його ім’я. Дитячою мовою це виглядає хлібом і вином, котре дає у ложечці священнослужитель щонеділі та у великі церковні свята. Поза тим, я хочу звернути увагу не так на момент причастя, як на його значення, покликання.
За покликом СВОБОДИ
21.11.2010
22 листопада у свідомих українців асоціюється не як інше, як зі свободою – найвищою природною потребою людини. Свобода, як суспільне явище, вкотре нагадала про себе 6 років тому. Дуже важливо у цім те, що остання субота падолиста завше приурочена пам’яті жертв голодомору. Єдність двох історично-важливих дат, пронизані духом українства. Та що ми маємо? Ціла низка моментів не на користь держави. Задля пояснення пригадуються слова Патріярха Мстислава: “Ніхто нас не визнає, доки ми самі себе не визнаємо”. І так воно дійсно є. Проблема не у обмеженні інформацією, не у якомусь диктаторському режимі, а найперше у небажанні самої людини шукати, отримувати і знати. Довіра до популярних ЗМІ – зовсім не запорука свободі. Адже не варто забувати: “Хто пан – той керує”. Нинішній “пан” із “панками” намагаються відтворити імперію минулого століття. Неначе павутиною, усіляко проникають у свідомість українців, зурочуючи світогляд. Найперше, доволі чітку тактику можемо спостерігати у духовній сфері. Маємо у перспективі черговий візит Кирила. Для чого? Спитали про це у народу. Рейтинг “гостя” цьогораз добіг аж 3%. Прокинувся дух свободи. “Український народ, як і всякий інший, має право на всю повноту виявлення свого рідного життя як у церкві, так і в державі, так і в науці, і в мистецтві та інших галузях...
Vektor
19.11.2010
Щодня кількаразово проходжу храмом і щоразу бодай на мить не можу не подивитися на те, що створили руки, особливі руки, ніжні руки, жадані руки. Руки, котрі привели до "Бога вгості", як тоді казалося у мої 6 років. Ті руки привели до таїнства Хрещення. Ті руки повели у світ. Надійшов час, коли руки просто відпустили, немов лучник стрілу від тятиви. і я пішов. шляхом, котрим судилося...Стою і вдивляюся день, другий, тиждень... у те саме творіння рук - Плащаницю...Як полотно кілька років ретельно готувалося, щоб тепер висіти на відповідному місці, так і мене Бог неменш ретельно готував до цього - служіння Йому...перша сесія минула швидко, але довго буде згадка про неї у свідомості, серці, душі. щоденні причастя стали просто невід"ємною справою життя...перша пара із о.Станіславом - вдивовижу чутливим та люблячим чоловіком...мила та цікава Галина Миколаївна на парах з церковно-слов"янської...незрівняний о.Мирон із глибинним трактуванням Святого Письма...неодмінно моя зовсім нечисельна група: життєрадісна Уляна та наполегливий Олесандр...хвилюючими були перші читання Стихир на Стиховні й Апостола...поза тим, завше цікавими обіди-кавування у бібліотеці з Лілією Віталівною...досвід старших курсів не менш неоціненний: Ігора Капустянського, пана Михайла та пані Лариси...звісно, що всіх перелічити неможливо, але очевидно, що тут зібралися лише кращі, бо об"єднує їх Владика Ігор - кращий з...
Сімейне щастя
07.11.2010
Шоста ранку. Голова гуде від “вчорашнього” та від думки про “завтрашнє”. Сиджу на кухні у Тані Метелі, а навпроти у вікні на гілці – ворона. Дивиться на мене й очевидно щось має собі на думці, бо ж все не просто так – “Очі маю”, як каже моя Мама…
Забуття
04.11.2010
Даймон внутрішнього \"Я\"
01.11.2010
В одному із фільмів за участи Джулії Робертс хтось із героїв запевняє: "Все руйнується - єдина міцність у сім'ї". Про те, що становить подібну міцність, я хотів би повести далі мову. Тож традиційна сім'я складається щонайменше із батька, матері та дитини. Серед них немає когось кращого чи гіршого, головного і другорядного - бо всі вони люди. Новоспечені батьки однако лишаються дітьми, щоправда із дещо більшим багажем років за плечима. Так само всі троє однаково продовжують вчитися та розвиватися у цьому світі. Лише кожен допомагає одне одному. Вся закономірність зводиться до того, що буквально кожен становить особливу цінність й важливість та становить собою повну чітко окреслену особистість. Тобто, людина має певні переконання, психологічні установки, що творить у ній стержень внутрішнього "я". Греки подібну сукупність називали словом "даймон". У буквальному співвідношенні цей термін тотожний зі словом "божество". Можна зрозуміти, що людина, через властивість обирати, власноруч вибудовує образ особистісного божества, що формує певні погляди, ідеї, помисли та вчинки. Здавалось би, що нічого незвичного та надприроднього у цім немає. Але повернемося до слова "даймон". За співзвучністю воно подібне до - демон. І не дарма. Часто людина стоїть перед пошуком розуміння тої чи іншої складової життя. І це властиво виключно кожному. Однако, шляхи є найрізноманітніші.
Метаноя
24.10.2010
У давнину греки ділили людей на дві основні касти: - космікос (від космосу);- лайкос (з народу Божого).Останніх також умовно звали дітьми Авраама. До них належали ті, хто жив за відповідним уставом. Тим самим це могли бути не лише євреї, ґенетично сталі люди, а й всі ті, хто гармонійно жиє із Богом - церква (Божий народ).Чимало з посеред моїх знайомих усіляким чином глибоко переконані, що церква їм зовсім не потрібна. І кожен на те має свої вкрай важливі пояснення. Я теж маю пояснення подібній позиції. Мова неабияк стосується приватної влсности, що розмежовує багатих та бідних. Основна маса бідних - вихідці із села, тому вони обнадійливо рушають у місто, де непоодиноко стають Лазарями із відомого Євангельського читання. Нажаль, ця тема актуальна й донині. Люди часто мовлять про братню любов у межах певного міста, реґіону, країни, держав. Але явище багатих і зубожілих нікуди не зникло. Тобто, братерство (лайкос) існує лише на декларативному рівні. Немає ніякого Божого народу в Україні, бо немає любови. Не відбулася елементарна зміна світогляду - метаноя, бо цього насправді ніхто й не воліє. Чекають манни небесної, але де там. "Хто не робить - той не їсть" - каже апостол Павло. Люди не здобувають знання - лишаються спрагненими духовно...
Православна країна
14.10.2010
Більшість знає, що нині велике свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Скільки себе пам’ятаю, то постійно цієї днини щось організовували об’ємного масштабу. У школі постійно робили День здоровля, коли відмінялися уроки і всі учні вирушали у лісок, де весь день проходили спортивні змагання. Так тривало доти, доки учні з моєї паралелі у 8-му класі петардами позривали унітази – директор у гніві відмінила подібну забаву. У технікумі завше робили силові змагання між хлопцями, на яких останні мали чудову змогу похизуватися перед дівчатами, особливо з першого курсу. Інститут теж організовував усілякі заходи, в чому домінанту відігравали різні козацтва. Й не диво, адже на теренах нашої держави саме завдяки козакам та Січі поширилося святкування подібного свята. Якщо заглибитися в історію, то можемо достатньо часто зустріти посилання на Покрову, молитви до Богородиці перед боями та у лихоліття. Безпосередньо у саму дату – 14 жовтня – козаки рано йшли до церкви й приймали з особливою пошаною причастя, немов на Різдво чи то Великдень. І вже ввечері було гуляння, бо як же без нього.
Навчителі
03.10.2010
перша неділя жовтня - холодна неділя, але традиційна для вчителів...час поговорити про них...у моєму житті іх було не так багато...- моя Мама, яка навчила життю, давши мені його...- духовний наставник отець Ігор - вчить любити...- образ зразкового чоловіка, навіть у свої 70 років несе у собі Борис Петер...- дала мені стимул до писемності - шкільна вчитель зарубіжки Людмила Саяпіна...- прийомам педагогіки у вихованні дітей навчив Микола Ілліч, з яким колись давно прогулювалися щоранку босоніж по росі...- шукати істину вчив і продовжує вчити Анатолій Горелик - брат по вірі...- режисер мого життя - Світлана Долженко наголошує і вчить на тому, що варто достойно виступити і достойно прожити дане Богом життя...- власним прикладом вчить бути еталоном батьківства Володимир Годзенко...- її уже немає, але завжди пригадую слова Віри Лисенко: Вчи те, що примушує життя...- акцент на розвиткові особистості робила Наталія Тарасова, яка вміє створити сильну та вольову особистість...- бути правидивим журналістом вчила Світлана Тренич...саме ці люди спромоглися зробити мене саме таким, за що я вдячний всім Вам і Богові...
Лист XXXV ( з книги \"Листи написані дощем\")
19.09.2010
Дощ творить музу. Злива – шалену музу. Ти народилася у дощову пору, то чому б тобі не бути моєю музою бодай нині… Амінь
Те, що лишає спокій у душі...
15.09.2010
Рік знайомства із людиною, цікавою та незвичною людиною - Мирославою Войтенко. Люди люблять одразу "вбити двох зайців", а ми змогли аж трьох: провели презентацію спільної першої книжки "Два береги", долучили акцію зі збору коштів на лікування хворої раком крові Вероніки Павельчик, відсвяткували знайомство... Знаєте, це було немов Трійця - одне без іншого просто не могло відбутися, хоча й несло свою індивідуальність, важливість та неповторність...Сьогодні журналістка місцевого радіо спитала: Наскільки тяжко молодій людині видаватися? Я вважаю, що такого питання зовсім не може існувати, бо тяжко не буває. Людина робить те (має робити), що лежить у неї на душі. У мене на душі писати, видавати, допомагати маленькій Вероніці - і я це роблю. Було зовсі не тяжко домовитися про преміщення - директор бібліотеки Світлана Василівна Сичова без жодних вагань надала залу. Чудесна моя режисер - Світлана Анатоліївна Долженко, будучи далеко за межами України вже розпочала писати сценарій до заходу. Їй було не тяжко, як і зразковому колективу масових видовищ "Полтавські балаболки", котрі знайшли сили, бажання, можливостей приходити ледь не щодня на репетиції, вчити тексти, робити театралізовану постановку. І головне, що тяжко не було гостям. Байдуже, що їх було лише чоловік 50, але вони прийшли, виявили повагу та увагу до нас.
Лист XXII ( з книги "Листи написані дощем") Одвічна дилема
09.07.2010
Вчора я мав зустріч зі своїм товаришем із Франції паном Володимиром Бойчуком. Поза всім ми говорили про мою книгу “Замість метаної”. Пан Володимир удостоїв мене такої честі, що 2 рази уважно перечитав книжку. Наша бесіда була кількагодинною, але зрештою з уст гостя пролунало: “Ти маєш письменницький дар, бо ти вже є письменником”. Ця думка мала силу покрити всі ті зауваги, на які мені рекомендували звернути увагу…
Лист XXI ( з книги "Листи написані дощем") Відірвана душа
09.07.2010
Заповідь каже: “Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого”…
Лист XVIII ( з книги "Листи написані дощем") Крик і цинізм
28.06.2010
Ніч. Нехай не достатньо глибока, але таки ніч. Не так давно був салют. Я люблю салют. Дивився з насолодою на нього, стоячи на балконі й п’ючи свіжо заварену каву. По завершенню салюту перевів погляд на місяць, котрий блідим сяйвом визирав з-за хмари. Усе це так гарно! А ще спів цвіркунів, шелест листя і аромат кави. Якоїсь миті стало дещо болісно, бо я згадав, що саме тоді, під тим феєрверком має бути та, котру я люблю. Просто люблю – без жодних зобов’язань і взаємності. Скажете, що це тяжко і зайвий клопіт. Так воно і є, щиро усміхаючись відповім я, бо це і є любов. Так, її не можна змусити. Вона народжується і просто є. Це, немов, вирок долі. Якщо у землю, сповнену добривами, впаде насінина, а на неї падатимуть дощі та світитиме сонце, то зернина подарує нам кущ. Нехай трояндовий. І коли на той кущ трапиться господар, який захоче поділитися взаємною любов’ю, то троянда за це віддячить квіткою. Але це вже мова про взаємну любов. Я ж хочу поговорити про початок – зернину.
Лист XV ( з книги "Листи написані дощем") Кадош
18.06.2010
Стильний одяг, модне авто, розкішний будинок, шикарний відпочинок – все це має той, кого називаємо успішним. Скільки себе пригадую, то до успіху закликали кругом. Ще у школі чимало вчителів наголошувало на тому, що варто вчитися, щоби мати хорошу роботу, яка дозволить мати усе перераховане вище. Сьогодні я розумію, що ті вчителі не любили своєї роботи, бо не мали від неї побідного, тому думали й казали про це. Відповідно, учні ставили цілі бути успішними, але при цьому шлях до цього ретельно не осмислювався. Тобто, це могло здобуватися за будь-якої ціни. Тому немає чому дивуватися сьогодні, адже на все було відповідне виховання. Причина у тому, що женучись за успіхом людина тікає від мудрості. У Біблії щодо цього сказано: “Будьте мудрі як змії, прості як голуби”. В одному фільмі конфлікт вирішили завдяки пістолету. При цьому герой сказав: “Куля знає правду, тому вистрелить тоді, коли це буде потрібно”. Так само і змія знає кого і коли кусати. Відсутність мудрості можемо спостерігати у щоденних сварках, лайках, конфліктах й навіть терорах. Люди звикли жити стереотипами. З грецької стереотип – твердий відбиток душі. В чому можемо його бачити? Бодай у тій самій родині. За стереотипом найкраще та найперше робиться для дітей: їжа, одяг, умови.
Лист XIII (з книги "Листи написані дощем") Нехай буде воля Твоя!
26.05.2010
«Будни… вся жизнь – это серые будни. Каждый новый день похож на предыдущий, и я знаю что будет завтра… Всё по уже давно пройденной схеме. Хочется что-то изменить, но что менять то? И на что? Есть ли альтернатива всей этой реальности? И я знаю, как только скажешь кому-то об этом, тебе тут же говорят: «Улыбнись! Жизнь прекрасна! Чего тебе не хватает? Тебе грех жаловаться. Это жизнь! И так у всех!». Слыша такой ответ раз, второй, третий после того, как пытаешься открыть душу и ждешь понимания, потом автоматически начинаешь просто притворяться и врать, говоря окружающим, что у тебя всё отлично. И начинаешь тихонько, самостоятельно разбираться в себе… но как-то ничего не находишь…только пустоту, которая поселилась в душе, ей там стало комфортно и вот уж сколько времени она уходить не хочет. Смириться с этим? Возможно придётся… Наверное, даже пустота, которая поселилась в сознании тоже хочет убежать от окружающей реальности. И я её понимаю. Но вот только мне бежать некуда. Вокруг лесть, комплименты по шаблону, наигранная забота, фальшивая любовь, дружба с выгодой, лживые обещания, просто устаешь от этого… Хотя…, слишком рано для усталости… Бывают моменты, когда пытаешься остановиться и разглядеть хоть что-то положительное, но потом понимаешь, что чем больше живешь, тем больше разочаровываешься...
З книги "Листи написані дощем" Лист XII (Вітер любові та свободи)
24.05.2010
Життя – боротьба зі спокусами
Тотожністю шлюбу і кохання
02.05.2010
Чимало людей у сьогоденні вдаються до чіткого розподілу епох, віків, культур на їхньому побутовому та й не лише рівнях. Чи можна вважати усі ці теорії та припущення виправданими? Безумовно, не мені бути суддею віків, але я спробую подати власну позицію щодо цього на вузькому, тематично окресленому прикладі.
Лист VII ( з книги “Листи написані дощем”)
26.04.2010
Є дуже гарний вислів: “Що посієш – те й пожнеш”. Він часто фігурує у нашому мовленні, але насправді кожен може адресувати його собі. Говорячи про суспільство, якось забуваємо, що його складовою є всі ми. Й усі вади, які впадають у вічі – є нашими вадами. Не так давно чув бесіду двох людей старшого віку. Сивочолий чоловік розповідав, що брав участь у будівництві нового приміщення однієї місцевої поліклініки для дорослих. Після здачі об’єкту через пару місяців зайшов до вбиральні, де вже не було бачка й почала зникати плитка із підлоги – хтось поступово відносив додому. Вже для себе я зрозумів чому бачки та лампи фарбують, а підлогу просто заливають розчином бетону – такий народ. Винен кожен, бо кожен у чомусь недопрацьовує, проявляє байдужість та егоїзм. Людина почасту дивиться на багато речей дещо однобоко, вкорінюючи погляди у свідомість на все життя. Ми вчимо, що кожен може мати дружину, але забуваємо, що не кожен може зватися чоловіком. Ми вчимо, що кожен може мати дитину, але забуваємо, що далеко не кожен може зватися батьком чи матір’ю. Ми вчимо, що розвиток економіки лежить зокрема через промисловість, але забуваємо, що в історії є факти Чорнобиля.