Лист XIX ( з книги "Листи написані дощем") Хочу
29.06.2010
У світі не існує чогось відносного: держави, мови, політики, віри, здоров’я, любові. Або щось є, або чогось просто немає. Я точно знаю, що світ переповнений людськими бажаннями, потребами, прагненнями, хотіннями чогось. Усе це справді є. Власне, хотіння служить стимулом до життя. Водночас, ніхто не живе однаковою мірою. Доводиться спостерігати розвиток найрізноманітніших доль, у чому неабияку роль відіграє все те ж бажання хочу. В чому ж маємо розбіжності?
Хто мав можливість спілкуватися зі мною чи ж то читати декотрі дописи, то помітив мою особливу увагу до місяця вповні у безхмарну ніч. Хвилин з 10 тому я вкотре дивився на нього, бо я хочу це робити. Для цього мені потрібно знати ночі, коли місяць набирає ваги і світить на весь небесний простір. Також я маю не спати й стояти на відкритій для зору місцині. Усе це змушує робити моє бажання хочу.
Пригадую час, коли у мене ріс один із моїх племінників. Траплялися усілякі ситуації, серед котрих й конфліктного характеру. Коли я намагався дізнатися причину, то у відповідь чув: я просто так хочу…
Отже, для розгляду я пропоную дві наведені ситуації, котрі відкривають поняття хочу у дещо різних аспектах. Особисто я у цих моментах для себе зрозумів наступне. Людина дійсно здатна хотіти, бо це виражає її природню сутність. Ніщо не існує поодиноко, а є доповненням чи то зв’язком у певній системі, ланцюгові. Панує категорія людей, яка дозволяє собі відкидати одні моменти й на їхньому місці вибудовувати інші, далеко не позитивні й корисні. Мовлячи про цей випадок, я веду мову про егоїзм. Ця риса почасту закладається у дитячому віці. Довгий час вона лишається пустомовною, але й цьому надходить своє завершення. Опісля відбувається становлення дорослої особистості, яка егоїстичним хочу здатна ламати все і всіх. Якщо повернутися до місяця, то у цьому випадку романтик-егоїст у хмарну ніч та ще й у молодик вимагатиме, що хоче повний місяць, а коли не по його, то чекайте не найкращих наслідків. Звісно, що про місяць мало хто думатиме, а мова швидше стосуватиметься грошей, влади, можливостей. Аргументом прагнення до цього служить ідея бути кращим. Стосовно цього влучно каже Біблія: “Коли хочеш бути досконалим, продай усе і роздай бідним”. Фактично, суперечність та ще й неабияка для реальності. Звісно, що порушене питання охоплювали й чимало інших діячів, котрі намагалися надати власні думки, що нерідко містило внутрішню полеміку. Хочу звернутися до книжки Кемпійського, який зокрема писав: “Коли хочеш дійти до високої слави в небі, впокоряйся на світі”. Також Кемпійський пропонує іще ряд подібних моментів. Що ж у мене викликало подив? Кожна думка автора несе у собі компенсацію, декотру вигоду людині. Тобто, неначе підписується договір, де обидвоє сторін матимуть певні можливості та перспективи для себе. З одного боку ці думки нагадують собою заповіді Блаженства, але у них просто вказуються дії, які ведуть до щастя. Кемпійський пропонує дещо інший варіант. Як на мене, то всяка покора є самополегшенням життя людини й нічим не повинна компенсуватися колись згодом. Людина має просто творити позитивні моменти й не чекати за це винагороди, подяки. Все вкотре зводиться до любові, а вона не потребує нічого.
Усі ці думки повернули мене спогадами у дитинство. Найбільше, чого я дійсно хотів у той час, так це відчути Мамину ласку через дотик її долоні до мого чола, щік, спини. Взяти Мамину руку, обійняти її, поцілувати струджені пальці і просто тримати. Проте, всього цього не було, адже батько не дозволяв і сварив за подібні моменти…
Коли стаєш дорослим, то здатен самостійно реалізувати кожне своє хочу, але не варто поспішати у діях, а ліпше добре обміркувати. Не дарма Сима Цень казав: “Речі, досягши своєї межі, починають занепадати.”