Забуття

04.11.2010

 

Смеркання тихе за вікном

Пливе у мою душу.

І падолист, неначе сном,

Шепоче: “Жити мушу…”

 

Та час іде собі поволі,

Зриває вітром листя кволі,

Оголені стоять тополі,

Немов людські забуті долі.

 

Мине пора – сніги настануть,

Морози лютії повстануть

І падолиста вже не буде –

Про нього люд увесь забуде.

 

“Як мало часу для життя!” –

Зірветься голос кволий.

 “Але ще гірше забуття….,

Як ті безкраї доли”.

 

Та що той крик і те ниття –

Не зміниш власну долю.

Немає гірш за  забуття

У світі цілім болю…