Одноосібність причастя
24.11.2010
Для читачів, котрі погано знаються на церковній термінології поясню, що причастя – це одне із семи таїнств, котре заповідав виконувати Син Божий в Його ім’я. Дитячою мовою це виглядає хлібом і вином, котре дає у ложечці священнослужитель щонеділі та у великі церковні свята. Поза тим, я хочу звернути увагу не так на момент причастя, як на його значення, покликання.
Власне кажучи, доводиться спостерігати непоодинокі випадки так званого одноосібного причастя. Умовну паралель проведу до поліклініки. До цього закладу звертаються люди, котрі мають певні порушення у своїм фізіологічному стані. Бачимо парадигму в тому, коли люди поєднанні спільною проблемою – хворобою, але водночас повністю чужі межи себе, а отже почасти повністю збайдужілі. Черга у поліклініці швидше нагадує собою рядок із десятків капсул, котрі існують самі в собі. Як не прикро, але аналогія спостерігається у церквах під час причастя. Як я уже зазначав, то значимість причастя надзвичайно важлива і це лише похвально, коли люди причащаються. Але згадаймо собі першооснову таїнства.
Тайна вечеря, Таємна вечеря, Таємний вечір – можемо часто чути у багатьох сферах існування суспільства. Відбулася вона в останні дні земного життя Ісуса Христа, тобто орієнтовно у 33 році по Р.Х. Умовним організатором цієї вечері став сам Спаситель, котрий запросив своїх 12 учнів-апостолів. Маємо образ гостей. Хто вони? Найперше – люди знані Ісусом, Його однодумці, єдиновірці. Зі свого боку Син Божий має до них неабияку любов. Вже за спільним столом відбувається два важливих моменти.
Спершу Ісус розкриває учням велику таїну про зраду і розп’яття. Кульмінація у тому, що Він не викриває ворога, не проганяє його (Юду Іскаріота), а продовжує сприймати за брата у вірі. Сила любові, котрої нам так часто не вистачає. Осуд, зневага, гнів непоодиноку затьмарюють свідомість, огортаючи цим серце, котре насправді сповнене любови. Таку реакцію бачимо межи апостолів, котрі обурені почутим і бажають справедливости. Справді, як часто наше невдоволення провокує пошук правди, але ж мало хто замислювався, що цінність життя не у правді, а лише у щасті… Й ось ми плавно переходимо до другого, найважливішого кроку Ісуса – спільного причастя. Для Нього всі любі, дорогі та важливі. Водночас, маючи знання про кожного, Він лишається стійким у переконаннях та непохитним у вірі. Саме це повинен відтворювати кожен, хто нині йде до причастя. Не байдуже стояти у черзі, як за ковбасою, а знати всіх, хто розділяє з тобою цю Чашу Спасіння, яка вселяє і плекає у людині любов до всього світу.