Цвіт у волоссі
(замальовка)

29.04.2010

Мирославі Войтенко…

 

Який то дар – уміти уявляти!

 

            Ранок іще не оговтався від нічного холоду, тому пориви вітру раз у раз пробирали наскрізно тіло, створюючи неприємні відчуття. Поза тим, втішало сонце, яке першими променями охоплювало землю та пестило чоло. Але це не ставало перешкодою вітрові, котрий здіймав собою пил асфальту, сколихував квітучі тюльпани та зривав абрикосовий цвіт. Останній, підкоряючись силі тяжіння, падав додолу й, немов перекотиполе, бігав по чорній свіжій ріллі. Ця картина нагадала Твоє волосся, яке щоразу зваблює своєю розкішністю, величчю та красою. А на дотик… – нічого ніжнішого за Твоє волосся не пізнав я у цім житті. І це тішить. Тішить, немов дитинча, яке отримало бажане слоненя сіренького відтінку. Тішить, немов небо, яке після дощу ввібрало в себе різнобарв’я веселки. Тішить, немов життя, яке я отримав з Божої ласки…

            Якби отой цвіт доповнював красу Твого волосся, адже природа на те й творилася, щоби удосконалювати людину. Я б тоді дивився на всю ту красу, милувався Твоїм веселим сміхом та радів би разом із Тобою тому, що ми у цьому світі. І головне, що решта зовсім не хвилювала б: ні гроші, ні політика, ні мова, ні безробіття, ні будь-що, чим людина створює собі лише зайві клопоти…

            Дійсно, то була б чудова пора цвіту молодості, яка непомітно подарувала б нам новий цвіт – мудрості. Цвіт нашого волосся…