Не справедливістю, а милістю
01.12.2010
З поміж усіх земних потреб чи не найбільшу людина має у спокої. Мова не стосується фізичного стану, а найперше гармонійного поєднання реальности із бажаним. Власне те, що євреї називають шабат. В силу присутности й домінування у кожному людської природи ми просто зобов’язані трудитися 6 днів. Як відомо, лишається іще один – сьомий. В цьому маємо суттєві протиріччя між поглядами людей, серед котрих чимало вважає, що саме цього дня має дійсно відпочивати: телевізор, шашлики, пляж. Та передовсім суть 7-го дня стоїть у звільнені себе від житейських турбот, що провокує пошук згадуваного спокою. Особисто я люблю казати: “6 днів працюй з Богом, а 7-ий відпочинь разом із Ним”. Але як бачимо, то маємо роздвоєння поглядів, що легко пояснити, як право вибору. Суть всякого вибору криється у його двоякости: шлях до добра і шлях до зла. Останнім часто служить те, що ми звикли називати спокусою. Пригадуються слова, котрі колись заповідалися першим християнам: “… Кай ми ейсенеґкис гимас ейс пейрасмон…” – пізніше ми ці слова промовили: “… І не введи нас у спокусу…” Свого часу перед Ісусом теж виникали спокуси, коли диявол просив каміння перетворити на хліб, кинутися зі скелі й бути підхопленим янголами, вклонитися йому і за це отримати всі земні царства. Вкотре й вкотре Месія відрікається від подібних пропозицій. На те він Син Божий. Людина непоодиноко піддається спокусі, маючи при цьому власну проекцію трактування. Якщо візьмемо міжособистісні стосунки, то можемо собі одразу пригадати яскравий історичний образ казанови або ще донжуана. В силу природних особливостей подібні мали спокусу до жінок, стосунки з котрими були недовготривалими. Пояснення цьому маємо зовсім протилежне: подібна категорія людей мала страх перед одинокістю. Аби уникнути варіанту того, коли тебе кинуть, вони робили це першими.
Дозволю собі розглянути життя, так званих олігархів. Це люди, котрі мають спокусу перед грішми. Усіма можливими способами відбувається накопичення фінансів. Знову ж таки, якщо копнути глибше, то побачимо зовсім іншу картину. Певної порі для подібних сенсом існування стають гроші. Коли олігарх бачить подібного собі, то зростає прагнення бути кращим, а отже більш грошовитим. Виникають фінансові змагання, на шляху по яких люди непоодиноко вдаються до шалених крайнощів. Усі ці дії зрештою приводять до стану розчарування. Люди починають нарікати й нерідко на Бога. Чому? Бо спокою так і не осягнули. В таку мить хочеться звернутися до совісти, котра продукує любов, яка керує свідомістю. Тобто, не все так уже й погано. Головне – правильно почати. Совість – це точний унікальний критерій, який здатен підказати найліпший хід дій. Почасту совість спонукає до любови. Саме тут надходить момент усвідомлення самого себе часткою великого єдиного унікального організму – спільноти. В останній ми маємо непоодинокі суперечности, які вирішуємо шляхом компромісу. Останній також можемо назвати не як інакше, як милість. Пригадаймо власний стан, коли “наламали дров” – очевидно, що у Бога просимо не справедливої покари, а саме милости. Чи ж здатні самі це відтворити до іншого, щоб не виглядати безглуздо, як у тій притчі про боржника. Я певний, що цього здатен кожен, але має навчитися, керуючись свідомим бажанням. Саме у спокої людина здатна чимало збагнути та осилити, але для цього варто бодай у 7-ий день звільнитися від житейських турбот.
30.11.2010