Повертаючись до Євангелії
07.12.2010
По тому пізнають вас,
що любов межи себе матимете
В силу багатьох історичних, культурних, суспільних та внутрішньо релігійних перипетій явище віри розподілилося на два світоглядні прошарки: власне християнство та народне православ’я. Суть першого полягає в умінні власним прикладом відтворювати настанови Ісуса. Другий включає у себе бажання через чуда отримати житейські блага. Останнє зокрема викликано хибним трактування Святого Письма. Зішлемося на одну з оповідок, в котрій Ісус зціляє незрячого. Коли станемо розглядати ситуацію з точки зору народного православ’я, то отримаємо щось подібне на кшталт цього: “Сліпого порятувала віра його. Це було чудо. Навіть лікарі безсилі перед подібним.” Та все ж таки розглянемо цей момент суто з християнської позиції.
Люди вкотре й вкотре забувають про Біблійну метафоричність. Тож перш за все чоловік був повністю фізично зрячим. Мова стосується внутрішньої, душевної сліпоти. Зокрема, це пояснює той факт, коли запевняють немов чуда творилися лише тоді, чому нині не властиве місце. Щодо цього Син Божий казав: “Мої учні робитимуть те, що і я”. Яка ж суть науки?
Явище духовної спільноти поширене у чималій кількости й донині. Зумовлене воно процесом становлення, виховання. Під впливом етноцентризму (прийняття від оточення знань) особа вбирає у себе пануючі стереотипи, забобони, безпідставні твердження, необумовлені закони й правила. Це формує егоцентризм – стійку особистісну позицію з егоїстичниим началом. Під впливом подібного мислення з виникненням тої чи іншої проблеми, людина ставить за мету ніщо інше, як просто знищити її, що є продуктом стереотипу, а отже народного православ’я. Що ж пропонує християнство? Багатьом добре відоме слово “імпонує”. Тобто, нам імпонує дія чи людина, котра викликає безумовну симпатію, інтерес, цікавість. Так от емпатія – це здатність стати на одну позицію з кимось. Про це апостол Павло мовить: “Смійтеся з тими, хто сміється. Плачте з тими, хто плаче”. Пересічна людина цілком природно задасця питання: “Як то так змушувати себе до подібного?”
Вже мовилося про проблеми. Непоодиноко у житті кожного вони виникають. Нерідко їхньою передумовою стають неякісні стосунки меже людей. Сама по собі виникає потреба у їхньому вирішенні. Як мовилося, за стереотипом проблема просто знищується. Не стану глобалізувати ситуацію, а ліпше зішлюся на буденність. Є дві подруги, котрі живуть душа в душу. Але рано чи пізно у якомусь питанні позиції розбігаються й через небажання поступитися вони отримують чималу проблему. Для виходу із ситуації вдаються до припинення спілкування. Тим самим у власній свідомости одна одну нищать для себе. Подібних прикладів більш, як вдосталь. Але це знову провокує “сліпоту”. Альтернатива вкотре й вкотре приводить до любови. Свідомлячи, що помилятися може кожен, як і мати власну позицію, за наявности любови людина в подібній ситуації вдасця допомагати у вирішенні проблеми. Гадаю, що останнє близьке багатьом. Саме взаємна допомога, підтримка, розуміння провокують прозріння, яке здатен робити кожен із нас і саме тепер.
Повертаючись до питання метафоричности у Біблії хочу наголосити, що людина не опускати до свого рівня (народного православ’я з усілякими чудами) має сенс Письма, а навпаки самовдосконалюватися й вивищуватися до відповідної межі. Саме тверезе тлумачення Євангелії дозволяє збагачувати любовний потенціал, що й робить нас єдністю – християнами.
05.12.2010