“Страждати за когось”
07.12.2010
Другого зимового дня я мав зустріч зі студентами кількох груп першого курсу ПНГрТ (Полтавського нафтового технікуму). Захід відбувся в межах освітянської програми з теми: “Письменник рідного краю”. Його ініціатором стали викладачі-мовники технікуму – Ольга Кузьменко та Тетяна Масько. Тему зустрічі вирішили окреслити питанням: “Життєвий вибір”.
В аудиторії було понад 3 десятка студентів. Доволі впевнені у собі особи зі світлими обличчями. Спершу увазі запропонували відеоролик про першу авторську книжку “Замість метаної”, а далі слово надали безпосередньо мені. З уважністю дивилися десятки очей, котрим я казав:
– Хтось із античних мовив: “Людина є тим, що вона може нині”. Не стану
оповідати чим я взагалі займаюся по життю – ліпше спинюся на тім, що я роблю нині. Тож я пишу. Розпочав я цю справу, як й багато людей, у підлітковому віці. Років за 3-5 все припиняється й лише одиниці продовжують торувати цей шлях, бо це є їхнім покликанням. Очевидно, що так трапилося й зімною. Першими були елементарні шкільні твори. Їхні теми ставили у рамки, тому я мав потребу все більше й ширше висловлювати особисту думку на папері. Виникали нариси, ессеї. Зрештою це переросло у оповідання та книги. У березні 2009 року я видав першу авторську книжку “Замість метаної”, що стало моїм свідомим вибором. У цій книзі навіть є окремий розділ з порушеного питання. У вересні того ж року відбулося знайомство із юною починаючою поетесою Мирославою Войтенко, в тісному творчому спілкуванні з котрою у нас виникла спільна книжка “Два береги”. Це теж був мій свідомий вибір. Коли одна з журналісток брала інтерв’ю щодо другої книжки, то спитала: “Наскільки тяжко нині видаватися молодим авторам?” Правду кажучи, у мене навіть ніколи не виникала подібна думка. Якщо є бажання і саме на цьому я роблю вибір, то про жодні труднощі годі говорити.
Далі викладачі-ведучі запропонували спинитися на постаті Пауло Коельо, який мені імпонує своєю творчістю, зокрема книгою “11 хвилин”. Суміжно ми характеризували вислови митця, зосередивши увагу на двох моментах. Нажаль, самих думок Коельо немаю, але суть бесіди дозволю собі передати. Тож в одному із висловів мова стосується життя і театру, що мене попрохали прокоментувати на особистому тлі. Просто я займаюся театром неодин рік, що дозволяє мені краще розкрити себе через ту чи іншу роль перед загалом та донести певну позицію. Також неабияку значимість для мене відіграє ляльковий театр, котрий допомагає збагнути чимало нового та важливого.
Ще одним з вагомих моментів думок Коельо стало питання про страждання. Присутні ледь не в один голос запевняли, що ніхто немає страждати через когось, але я заперечив словами: “Від страждання дозволю собі провести паралель до любови. На перший погляд видається безглуздим вчинком, але вдумаймося. Суть любови полягає у жертовности, яка обмежує нас у чомусь, а отже непоодиноко провокує страждання, адже ми виключно даємо, а не беремо. Любов рідко буває взаємною, тому й кажуть, що страждає той, хто більше любить. Чудовим прикладом до сказаного є Ісус, котрий через любов неабияк страждав”.
Потім мова пішла про презентацію книги “Два береги”. Відеомоменти, зокрема інсценізації декотрих творів були відтворені на зустрічі, чому слідувало активне обговорення.
Завершили зустріч незавершено, адже виникло бажання знову зустрітися, але вже наступного року й продовжити спілкування у відповідному форматі.
05.12.2010