Сімейне щастя
07.11.2010
Шоста ранку. Голова гуде від “вчорашнього” та від думки про “завтрашнє”. Сиджу на кухні у Тані Метелі, а навпроти у вікні на гілці – ворона. Дивиться на мене й очевидно щось має собі на думці, бо ж все не просто так – “Очі маю”, як каже моя Мама…
А голова таки гуде відучора. Сказати, що компанія – дурне виправдовування. А от 3 пляшки коньяку – розумне пояснення. На що люди тільки витрачають гроші – просто цілий тест-драйв для організму. Та я таки спокусився, бо була компанія. Молоді особи, серед яких вже сформовані й також перспективні сім’ї. Уважно дивився у очі – щастя не побачив. Або не зміг, або ж його просто там немає. Борони, Боже, від останнього…
Пригадався фільм з Річардом Гіром “Осінь у Нью-Йорку”. Один з епізодів фокусується на процесі готування героєм страв. До дрібниць він усе ретельно готує, постійно смакуючи та пропорціонуючи. Щось подібне становить собою людське щастя. Фактично, останнє людина цілком свідомо та зважено обирає, в чому криється перша, достатньо вагома прерогатива. Сам вибір стосується цілі: “Що хоче людина?” Спиняється не на чому іншому, як на тому, що заслуговує. Все це і пояснює отриману картину. Логічно, що все керується межами світогляду людей: начитаність, поінформованість, коло оточення, світ зацікавлення. За моїми спостереженнями, до 30 років особа прагне добре погуляти, потім до 50 клопочеться із дітьми, а пенсійний вік просиджує перед телевізором, бо ніяк інакше не здатна себе реалізувати, бо й сили не ті за такою молодістю. Коли зрештою підростає онука, то перш за все спостерігає за бабцею перед телевізором. Зморені роботою батьки вочевидь зичать дитині “кращої долі”, тому сварять за гулянки, змушують вчити уроки, дорікають своєю тяжкою роботою задля утримання родини. Та чи бачить дитя у всьому цьому щастя? Що вона може перейняти? Можна сказати: “Кожен коваль власного щастя”, але для чого тоді спільнота? Хто, як не оточення має підставити плече допомоги, стати дороговказом. Це і є найперше батьки. Маємо замкнуте, логічно спроектоване коло. Добре, коли батьки вчаться хоча б уже зі своїми дітьми, але насправді цьому є свій відповідний час.
На завершення хочу знову повернутися до теми нового знайомства. Тішить те, що це люди з вищими освітами, цілеспрямованими поглядами та стійкими позиціями. Все це дуже важливо та потрібно у сьогоденні, адже може бути цілком вагомою підвалиною у формуванні щастя, котре стане неоціненним дарунком майбутнім діточкам.