Те, що лишає спокій у душі...
15.09.2010
Рік знайомства із людиною, цікавою та незвичною людиною - Мирославою Войтенко. Люди люблять одразу "вбити двох зайців", а ми змогли аж трьох: провели презентацію спільної першої книжки "Два береги", долучили акцію зі збору коштів на лікування хворої раком крові Вероніки Павельчик, відсвяткували знайомство... Знаєте, це було немов Трійця - одне без іншого просто не могло відбутися, хоча й несло свою індивідуальність, важливість та неповторність...
Сьогодні журналістка місцевого радіо спитала: Наскільки тяжко молодій людині видаватися? Я вважаю, що такого питання зовсім не може існувати, бо тяжко не буває. Людина робить те (має робити), що лежить у неї на душі. У мене на душі писати, видавати, допомагати маленькій Вероніці - і я це роблю. Було зовсі не тяжко домовитися про преміщення - директор бібліотеки Світлана Василівна Сичова без жодних вагань надала залу. Чудесна моя режисер - Світлана Анатоліївна Долженко, будучи далеко за межами України вже розпочала писати сценарій до заходу. Їй було не тяжко, як і зразковому колективу масових видовищ "Полтавські балаболки", котрі знайшли сили, бажання, можливостей приходити ледь не щодня на репетиції, вчити тексти, робити театралізовану постановку. І головне, що тяжко не було гостям. Байдуже, що їх було лише чоловік 50, але вони прийшли, виявили повагу та увагу до нас. Ось так й відбулося те, що творилося любов"ю й задля любові. Дійсно, то була родинна атмосфера, котру зігрівало тепло символічного світла свічок - сердець авторів...
Книга показала достатньо цікавий, неупереджений, щирий та широкий світ Мирослави і мене... Звісно, що ми різні, але спільною є відвертість та відкритість, що тішить, адже саме такими мають бути люди...
Були діалоги, розповіді, виступи, авторські читання, аплодисменти, квіти, фуршет, вдячні обличчя...
Для Вероніки зібрали 550грн й тепло сердець гостей...
А час іде, "тече ріка творчості", як каже Мирослава і далі живуть "Два береги", як кажу я...
пішов другий рік знайомства: що він подарує, що навпаки відбере, а чим й подивує? Все це цікаво знати, але будемо чекати й вірити лише у краще...