Православна країна
14.10.2010
Більшість знає, що нині велике свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Скільки себе пам’ятаю, то постійно цієї днини щось організовували об’ємного масштабу. У школі постійно робили День здоровля, коли відмінялися уроки і всі учні вирушали у лісок, де весь день проходили спортивні змагання. Так тривало доти, доки учні з моєї паралелі у 8-му класі петардами позривали унітази – директор у гніві відмінила подібну забаву. У технікумі завше робили силові змагання між хлопцями, на яких останні мали чудову змогу похизуватися перед дівчатами, особливо з першого курсу. Інститут теж організовував усілякі заходи, в чому домінанту відігравали різні козацтва. Й не диво, адже на теренах нашої держави саме завдяки козакам та Січі поширилося святкування подібного свята. Якщо заглибитися в історію, то можемо достатньо часто зустріти посилання на Покрову, молитви до Богородиці перед боями та у лихоліття. Безпосередньо у саму дату – 14 жовтня – козаки рано йшли до церкви й приймали з особливою пошаною причастя, немов на Різдво чи то Великдень. І вже ввечері було гуляння, бо як же без нього.
Про все це я думаю нині, бо маю неабиякий подив перед тим, що бачу та чую довкола. В першу чергу у мене виникає питання: де нині козацтво? У нас люблять казати: “Ми – козацька держава”. Чому? Юридично зареєстрованих осередків, організацій, партій козаків існує десятки. Що із того? Саме коли Покрова, то вони всі публічно варять куліш, який роздають “жебракам”. На усіляких концертах танцюють гопака, вимахуючи макетами шаблюк. На цьому всяке козацтво завершується. Щоправда, забув іще одну важливу деталь: привселюдно сваряться межи себе за звання та правдивість одне одного. Немає ніякої козацької держави. Хтось каже, що нинішня армія продовження козацтва. Біля моєї церкви є потужна військова частина – на літургії жодного солдата чи то офіцера.
Інша сторона медалі стосується іще одного гучного вислову: “Україна – православна християнська держава”. Знову: де і коли? Ситуація із Покровою нагадала католиків. Мають популярне свято – святого Валентина. Цей день гуляють всі, хто лише може. А церкви знову пусті, католики “обпльовані”…
Якщо спитати будь-кого: чому ти не був сьогодні у церкві? Дурних виправдовувань буде маса, бо це достатньо легко зробити. Одне, що обурює, коли люд кричить: “Чому Бог забув про нас?” А чому всі ви забули про Нього? Де ваша спільна молитва за Україну? Де ваша братня любов до ближнього? Адже церква – це не споруда із бородатими пузатими попами, а зібрання народу, котрий має єдні переконання, потреби та погляди. Але люди вирішили спинитися на іншому. Йду після служби додому. Довкола церкви сидять чоловіки, котрі вживають алкоголь. Питаю: “Що робите?” – чую: “Святкуємо Покрову”…
Звісно, ми ж козацького роду – п’єм горілочку, як воду. Й цілком православна країна, бо знаємо, що варто випити за Покрову…