За покликом СВОБОДИ
21.11.2010
22 листопада у свідомих українців асоціюється не як інше, як зі свободою – найвищою природною потребою людини. Свобода, як суспільне явище, вкотре нагадала про себе 6 років тому. Дуже важливо у цім те, що остання субота падолиста завше приурочена пам’яті жертв голодомору. Єдність двох історично-важливих дат, пронизані духом українства. Та що ми маємо? Ціла низка моментів не на користь держави. Задля пояснення пригадуються слова Патріярха Мстислава: “Ніхто нас не визнає, доки ми самі себе не визнаємо”. І так воно дійсно є. Проблема не у обмеженні інформацією, не у якомусь диктаторському режимі, а найперше у небажанні самої людини шукати, отримувати і знати. Довіра до популярних ЗМІ – зовсім не запорука свободі. Адже не варто забувати: “Хто пан – той керує”. Нинішній “пан” із “панками” намагаються відтворити імперію минулого століття. Неначе павутиною, усіляко проникають у свідомість українців, зурочуючи світогляд. Найперше, доволі чітку тактику можемо спостерігати у духовній сфері. Маємо у перспективі черговий візит Кирила. Для чого? Спитали про це у народу. Рейтинг “гостя” цьогораз добіг аж 3%. Прокинувся дух свободи. “Український народ, як і всякий інший, має право на всю повноту виявлення свого рідного життя як у церкві, так і в державі, так і в науці, і в мистецтві та інших галузях життя” – казав свого часу Митрополит Василій Липківський. Дай Боже, щоби так і було. Але тут знову ж таки маємо певну дилему: церква і держава. Вкотре і вкотре від радянщини пішло уявлення про єдність цих двох структур. За попереднього керівника постійно чули про КП, а тепер про МП. Очевидна відверта співпраця, у чому найперша проблема самої ж церкви. Пригадуються слова із Біблії: “Що вам з того, коли здобудете світ, а душу занапастите?” Саме цим і займається церква. Занурюючись у земні багатства, духовенство шукає для себе альтернативних шляхів, серед котрих домінує співпраця із владою, так званий компроміс. Ще люблять казати: “Рука руку миє”. Жодного натяку на свободу.
Заглиблююся іще далі. Зовнішній вплив. Окрім духовности, важливою складовою у формуванні особистости є культура. Нині не місце бесідам про попсу, бо важливішим є фольклор. Щодо останнього, то місяць тому у Харкові відбувся фестиваль української пісні, куди приїхали усілякі співочі колективи старожилів, серед яких здебільшого представники двох “братніх” народів. Відповідні пісні, погляди, ідеологія. Забута рідна пісня. Лише думається: “Яке братерство? Де воно? Для чого?”
Розпач? Ні! Є поклик СВОБОДИ…
Любові, братньої любові, поміж народами нема!
Устами всяк про неї мовить, але до діл душа німа.
Збуди, о Отче, Своїм словом сей світ з важкої дрімоти,
А хоч би і могутнім громом збуди, безсильних захисти.
І.Франко