Тотожністю шлюбу і кохання

02.05.2010

Чимало людей у сьогоденні вдаються до чіткого розподілу епох, віків, культур на їхньому побутовому та й не лише рівнях. Чи можна вважати усі ці теорії та припущення виправданими? Безумовно, не мені бути суддею віків, але я спробую подати власну позицію щодо цього на вузькому, тематично окресленому прикладі.

            Не хотілося б, щоби порушену мною тему асоціювали виключно віковими рамками, адже шлюб і можливість кохання у ньому актуальний як на своїх початкових так й на прикінцевих стадіях. Тож перейдемо безпосередньо до розгляду порушеного питання.

            Все частіше у житті мене дивує значення слова “ідеал”. Словник тлумачить це слово за найвищу мету, до якої прагне людина та яка керує її діяльністю. Звідси маємо, що ідеальна країна – сильна країна, ідеальна родина – дружня родина, ідеальна людина – любляча людина, ідеальний продукт – чистий продукт. Чи часто ми стрічаємо подібне у побуті? Ні. Нічого не маю проти явища ідеалу, але чи не перефразувати його під більш реалістичне сприйняття, котре б відповідало дійсності? Для чого прикриватися гарними гаслами, які для свідомості населення несуть порожнечу, бо хтось не хоче, хтось не може, хтось не свідомий всього того, що зветься ідеалом. Така склалася традиція, як і в більшості речей. Прикро, що якраз останнє на тому чи іншому етапі життя завдає сильного, а подекуди нищівного удару по психіці.

            Згадаймо гарненьку казочку “Ріпка”. У ній відображається побут селянської родини, де всі ввічливі, дружні, працьовиті, люблять одне одного. Ідеал? – Так. А реально? Діди вживають алкоголь, більшість дружин не стане слухати чоловіків, а швидше дасть відкоша нецензурщиною у відповідь. Спробуй сьогодні примусити внучку працювати на землі чи просто по господарству, тим паче влітку – вона ліпше піде із друзями на річку чи то до клубу ввечері. Собака, котик і мишка – це взагалі вершина ідеалу. Природа створена за моделлю: виживає сильніший. Відповідно, що коти їдять мишей, собаки ганяють котів, але ніяк не стають рядком, тимпаче у селі. Звісно, я не забуваю, що казка – це метафора, але й вона повинна мати своє реалістичне підґрунтя, принаймні у сьогоденні. Або ж пригадую більш серйозніший твір – “Пурпурові вітрила”. Асоль дочекалася Грея і з його приїздом вони творять чудову сім’ю. Як, завдяки чому? Автор фактично окреслює стосунки двох лише почуттями, але це зовсім не так. Для суспільства найбільш прийнятною формою взаємин є моногамна сім’я, яка твориться із двох осіб протилежної статі. Праобразом цього маємо Адама і Єву. Чи можна сьогодні їхній шлюб назвати ідеальним? Не думаю. Якщо розглядати лише тлумачення Біблії у його вузькості, то про Єву сказано, що вона – “кістка кісток Адама. Тіло його тіла”. Тобто те, чим розпоряджається Адам. Не хочу, щоби останнє одразу викликало у жінок хвилю емоцій, адже розпоряджатися теж можна по-різному. Як цим займався Адам? Пригадаємо, що Едем мав 2 образи у вигляді дерев. За тогочасним світоглядом дерево символізувало процес змін, які дають певний результат, плоди. Перше дерево – пізнання добра і зла, а значить володіння усим на світі. Інше дерево – Життя – процес єднання із Богом, осмислення істини та любови. Адам вирішує більше турбуватися про себе, тому обмежує власний світ Євою, яка пропонує йому плід першого дерева. Єва хотіла через Адама мати все на світі, тому вдалася до маніпуляції, на котру той відреагував. І родиною вони таки не стали. Чому? Передумовою стосунків виступає процес закоханості. Почасту саме у цей період люди вдаються до кардинальних рішень: шлюб, діти, плани на майбутнє. Але всяка закоханість минає. Окрім елементів романтики, я б назвав цей час періодом перевірки, пізнання. Перевіряється кожен як особистість в цілому, як господар і господиня, батько і мати та ряд подібного. Зрештою шлюбом стає те, що несе у собі дружбу, бажання робити спільну справу. Коли я згадував Асоль і Грея, то саме це й мав на увазі, адже вони не знали одне одного. Протиставити цьому можна шлюб, у якому чоловік та жінка росли у одному класі чи вузі, що дало чудову можливість значно ліпше пізнати одне одного, хоча й не варто забувати, що людина – істота зі змінним світоглядом. Але ми розглядаємо варіант шлюбу зовсім чужих людей. Тож період закоханості є моментом перевірки одне для одного. Логіка багатьох людей працює на те, що вони ставлять за мету бути цікавими у суспільстві, тим самим вдаються до гучних проектів, яскравих дійств, перестаючи займатися “сродною працею”. Відповідне відношення формується й до оточення. У стосунках двох це виливається у тому, що і чоловік, і жінка, беручи шлюб, ставлять за мету зробити із партнера знаряддя досягнення власної мети. Жінці властиво вбачати у чоловікові того, з кого можна скопіювати образ дитини, а чоловік просто хоче мати гарну жінку, яка б викликала захоплення у друзів та оточення. Як бачимо, любові й кохання немає. Зрештою шлюб стає тим, що кожен під себе підлаштовує партнера і вони сваряться, чи ж то стають не цікавими одне одному і просто формально живуть, планують бюджет, продовжують рід. Все це стається, бо люди не готові до подібного. Казки про Асоль плекають мрії про вічне кохання. Зваблива зовнішність жінки чи то м’язиста статура чоловіка обнадіює вічними блаженствами. А популярність дарує віру у стабільність та досягнення вершин. Якби грубо це не звучало, але шлюб – це лотерея, у якій щастить одиницям.  Коли я говорив про спільність справи у шлюбі, то мову вів про елементарні побутові приклади: уміння поважати ту роботу, котрою займається партнер; поділяння політичних, релігійних та патріотичних поглядів одне одного. Навіть якщо взяти церкву, то й там надзвичайно рідко можна побачити сім’ю у її повному складі. Що казати, коли матушки далеко не завжди присутні бодай на літургіях. Прикро найбільше те, що люди просто не замислюються над всім цим самотужки. Пригадую Біблійне сказання про розмову Ісуса та самарянки. У побуті вона мала 6 чоловіків, але коли Ісус попрохав її привести свого чоловіка, то вона відказала: “Я не маю чоловіка” – і це була правда, осмислена правда. Жінка замислилася над тим, що вона сама, бо того, хто цікавий їй та кому цікава вона – насправді немає. Того, кому допоможе вона і хто допоможе їй – немає. Того, кого любить вона і хто любить її – немає. Отак і сьогодні шлюб переріс у формальність, у якому підґрунтя любові замінили корисливість та маніпуляція.

            Декотрі із моїх читачів зауважують, що я не даю поради вирішення проблемної ситуації. Сьогодні я це зроблю.

            Воля – це уміння бути самим собою: хотіти, вміти, реалізувати. У кожного своя міра уміння бути самим собою. Я хочу писати, певною мірою вмію це робити й зрештою ставлю за реалізацію видання чи то друк у газетах, розміщення у неті, що теж роблю.  Оце і є моя воля, яку я впроваджую за власними намаганнями та можливостями. В той час хтось ставить акцент на згадуваному бажанні бути цікавим у суспільстві, а значить усіляко підлаштовувати його під себе. Таким чином, виникають видання типу авторства Донцової. Особисто я не вбачаю у цьому жодної доцільності та сенсу, але люди живуть цим й проектують відповідне відношення до решти моментів життя, у що входить і шлюб.

            Як бачите, я ставив за мету розвінчати тотожність шлюбу і кохання та розкрити можливі впливи на це як із середини, так і зовні. Припускаю, що теж вдавався у дечому до моментів ідеалізації, але особисто переконаний, що вони цілком реальні для втілення. Це тяжко, це складно, це страшно, але таки реально. Про все мовлене я часто міркую сам, говорю про це з оточенням. В деяких моментах маю гіркий досвід, але через те, що не був готовий до подібного, бо не знав. Хотілося б, щоби кожен після прочитаного обміркував усі свої мрії – коли молодий, та усі свої дії – коли уже більш зріліший.

            Будьте вільними і не позбавляйте цього інших!

            Любіте…