Лист XXXV ( з книги \"Листи написані дощем\")
19.09.2010
Дощ творить музу. Злива – шалену музу. Ти народилася у дощову пору, то чому б тобі не бути моєю музою бодай нині… Амінь
Хотілося б поговорити цьогораз про міжконфесійні перипетії в межах нашої держави.
Людину можна охарактеризувати одним словом. Щось подібне можна зробити й з описом конфесій.
Католики для мене нагадують своєю поведінкою німців, але в порівнянні з іншими конфесіями – значно поступовими у багатьох питаннях. В сьогоденні я б їх назвав дипломатами, хоча порою вони б’ють на жалість. Бодай нинішній конфлікт довкола Папи свідчить про це. З одного боку цілком природно, що люди стають на захист духовного повадира, але водночас лишаються незрозумілими чимало нюансів, бо ж “диму без вогню не буває”…
УПЦ КП була і є відвертим обличчям правлячої влади. Щось подібне до пристосуванців. Нехай їх тепер трохи посунули, але не скажеш, що їм тяжко чи сутужно – виживають, бо така натура холопів…
Проблема автокефалії у тім, що вона так і не стала незалежною від згубницьких канонів, котрими керується Світова Церква. Всі продовжують потопати у традиціях та забобонах.
Протестанти люблять славити Бога, дякувати. Вцілому – це добре, але порою це доходить до якогось шаманства чи то концертної програми.
А УПЦ МП просто наслідує “братній народ”: розкішні церкви, насуплені бабки у чорному, попи із віникоподібними бородами.
Здається, що є все для віри, але щось таки відсутнє. Десь глибоко душею свідомиш, що не все добре, але що саме? Відповіддю на це слугується одне із Євангельських читань.
У всій чисельній системі релігійності існує чимало речей, які стоять проти любови. Якщо розглянути окремо кожну конфесію, то можемо побачити певну анти-людську налаштованість у корені своїх правил. Не виняток й християнство – достатньо жорстке вчення про світогляд. Ісус вважав, що нехристияни – це собаки, котрі не заслуговують найменшої ласки та поблажливості. Також Ісус достатньо чітко розмежовував самих християн. Були так звані “мертві”, які робили всі діючі обряди без жодної необхідності для себе. Їх також можна назвати язичниками, адже приймали віру не за внутрішньою потребою, а через історичну приналежність до цього краю та народу. Також були “сліпі” християни – псевдо-вчителі Слова Божого, які вводили народ у оману через власне незнання багатьох речей. Ще існує теж достатньо цікава група – християни-політеїсти. Вони є прихильниками того, що могутні природні стихії нищать людину з її надбанням через щось недобре зроблене. В подібних людей високорозвинута забобонність та надмірне обожнення всього.
Зрештою одні вважають, що здатні прожити без братньої любови, інші віддають останнє на те, що зовсім не варте подібної жертви, а ще хтось мурує храми. То чи зміцніла віра у народу, чи побільшало любови? Цього немає, бо немає християн. Останні – це ті, хто свідомить марноти попереднього; розвинуті настільки, що фактично не мають обожнених ідеалів; зрештою стали святими. Людина має усвідомити, що саме вона є храмом Святого Духа, містилищем перебування Христа. Все це твориться не одну пору і годину, адже заскоро здобуте – швидко тратить свою цінність.
Люди люблять блукати гомінкими широкими просторами, але це не мій шлях. Ліпше йти тихою безлюдною дощовою вуличкою, але при цьому нести у собі Божу ЛЮБОВ…