Талант,
як образ формування внутрішнього світу людини

02.11.2010

Не бійтеся того, хто вбиває тіло.

Бійтеся того, хто вбиває душу.

Біблія

 

            Нині хочу повести мову про людей  мистецтва. З посеред  усього  загалу  люду, вони неабиякий вплив мають на внутрішній світ – душу. Це дуже важливо. Багато хто чітко переконаний, що лише церква в образі священиків має подібний вплив. Але не варто забувати, що душа – це емоційно-вольова сфера особи. Церква – вчить любови й не більше. Душа повниться різноманітністю емоцій: як позитивних так і негативних. Все це черпається з оточення. Як би там не мовилося, але батьки дають матеріальну основу чи ж то навпаки відбирають її у отроків. Вчителі вчать вчитися ( в ідеалі) або просто вбивають гамузом знання. Лікарі знімають деформації тіла чи то руйнують організм. Священик став швидше традицією у свідомости багатьох, що зумовлено історичним розвитком/занепадом людства. І ось сфера мистецтва. Доля вказує на декотрих, які починають писати, малювати, співати, вишивати, танцювати. Це звуть талантом. Відомо, що його дає Бог. Ще Бог дає Дух, котрий вдихає в людину. В одному із дописів я називаю це Вітром Любови і Свободи. От саме разом з ним людина отримує талан. За що? Бо Бог любить людей. Що робить людина? Бізнес. В обіг ідуть книжки, завдяки яким купуються вілли та авто. Співаки продаються політикам. Танцюристи, як взірці, рекламують мінеральну воду. Всі ми люди, а отже маємо однакові потреби в одязі, харчах, комфортному житлі, але суть в тім, що Небесне не варто мішати із земним лайном. До чого це веде?  Книга, музика, живопис невербально виховують, розвивають та впливають на свідомість пересічного громадянина. За всяким мистецтвом стоять певні особи, які й є тими, хто несе вплив у душі. Перша думка – все коштує чогось. Світ достатньо дорогий, щоб жити у нім. Невже він творився так? А де любов? Де розуміння? Де повага? Хтось просто дарує диски зі своєю музикою, а інший робить заувагу: “Продавай!” Так, бо це – гроші. Певно, пріоритет Шевченка саме і є в тому, що він писав, не маючи жодної думки про комерцію. Він мав талан – письменництво, дякував за то Богові і просто писав. Більше того, навзаєм мав заслання із забороною реалізувати талант. А також приниження, жахливе життя. Нині “люди великого розмаху” зовсім не відчувають того. Скажете: “Не той режим”. Повністю той, але більш задзеркалений. Як нищили, так і нищать. Торік у грудні в столиці зарізали молодика, який збирав матеріали на фільм про УПА. А цього літа, немов би то трагічно, не стало письменника з Полтавщини. Все це продовження історій типу Івасюка, Чорновола, Гонгадзе. Постаті, котрі зміцнюють душу народу, зникають. А все через право вибору. Хтось бере на себе сміливість вибирати кому жити, а кому – ні. І цей особливий Господній дар люди споганили. Альтернативу пропонують шукати у Костенко, Сверстюку, Лук’яненку. Костенко – затаїлася, Сверстюк – молиться щонеділі у маленькій церкві, а Лук’яненко – відсиджується дома. Минула їхня ера, адже чому є початок – тому завше буде завершення. Вічна лише любов. Про неї й забули. Пономарьов і Лорак співають, але то – романтика. Роздобудько пише, але то – еротика. Яма танцює, але то – запальність, пристрасть. Все – митець не несе у душу те, що є її основою – любов. А говорити можна багато…

            Клоун російського цирку Куклачов. Гарно розповідає про радість життя, духовність, сміх дітей, але все зводить до фрази: “Світ має знати, яка чудова Росія. Їй мають заздрити. З неї мають брати приклад”. Подібних вбивць людських душ саме й потрібно боятися. Найперший протилежний арґумент бодай у тім , що любов до людей окреслюється не лише Росією, а всим світом. Оце любов. Легко любити те, що тобі щось дає навзаєм. А решта?

            Люди мистецтва були і є неабияким впливом. Це для них самих є особливою відповідальністю та обов’язком. Ніхто не говорить про ідеалізацію  – всі грішні й помиляються. Але дар таланту – особливий дар. Ісус теж мав талант – говорити притчами. Людина мистецтва. Їсти, пити, спати Він теж хотів, але завше тримав чітку межу між талантом і житейськими потребами. Чомусь жодного разу Він не сказав Івану Богослову, який ходив і писав за Ним все сказане: “Іване, купиш з десяток нових шкір й перепишеш на них останню притчу, а як прийдемо до Єрусалима, то продамо”. Враховуючи славу і популярність Христа у ті часи, можемо припустити, що так могло бути, але не сталося. Бог дав з любови, що ми маємо відтворювати тут. Черговий раз бачу в Ісусові приклад для наслідування, адже сам теж є людиною мистецтва.

            Мої роздуми не є метою переконання, осуду будь-кого. Це лише роздуми й не більше. Це мій досвід, мої погляди, мої спостереження, мої знання, мій талант, моя любов. Я просто несу це в маси, пропоную почитати, але вибір лишається за кожним. Наш світ багатий масою “за” і  “проти”. Всяк керується чимось своїм. Люди діляться враженнями: усно, письмово, через телебачення – щоб запропонувати певний варіант, котрий, можливо, зарадить у чомусь.

            Можливо, мій голос теж стане для когось відрадою.  Дай Бог…