Стати зіркою
01.09.2010
У День народження
Марині Онищук –
вчительці із Новоград-Волинського
Мета життя виміряється різними просторами: можливості, уміння, бажання. Власне все починається із останнього. Почасту бажання вкарбовують дорослі у голови дітям, тим самим проектуючи прерогативу всього подальшого життя. Завжди приємно спілкуватися із дитиною, бо її захисною оболонкою є душа. Не варто забувати, що всі ми є носіями первородного гріха. В душі – це, немов, вразливе місце, свого роду рана. Дорослі шукають її й починають сипати сіль, щоби роз’їсти душу. Остання має властивість самозбереження, тому ховається у тіло, гріховне тіло. Саме через це дорослі не такі цікаві, як діти. Що робить далі оте зламане дитя? По суті воно вже має життєву настанову – стати зіркою. Вирішення проблеми полягає у престижі. Дядя Міша на своїх рекламних щитах пропонував абітурієнтам: “Хочеш бути багатим та успішним? – Будь ним!” Цього вдосталь, щоби викликати азарт в самому собі. Й ось маємо азарт серед професій. Передує правова сфера. Кращий вуз, ліпші знання, але чи щаслива країна? Суть юриста полягає у виграші, а тим самим – у самолюбстві. Яка передумова, спосіб та ціль виграшу? Гроші, слава, лідерство, самоутвердження. Після цього не побоюся сказати, що юристи – сплетіння зла. Ця ланка настільки поширена та закореніла, що часто видається природною та потрібною, немов кисень. Але саме вона й перекриває нам кисень.
Мені часто докоряють, що я різкий та нетерпимий до москалів. Я кажу так: “Якщо вам пощастить зустріти хорошого москаля – значить він у душі українець”. Бачимо що роблять Путін та Ведмедєв, та чи бодай один тамтешній юрист пішов та сказав їм: “Хлопці, досить мордувати Україну – нехай спокійно собі жиє”? Не пішов. Пересічний москаль тим паче цього не робить. Бездіяльність теж має свої наслідки. Тому не варто говорити про якусь дружбу народів, любов одне до одного. Люди не здатні елементарно розібратися у собі. Як часто задають питання: “Хто я? Можливо, я забув самого себе?” Так воно і є, бо люди живуть страхом до пережитого у дитинстві зламу. Відповідно, нині потрібно знову себе ламати, щоби дати волю душі, але тепер то не так легко зробити. Традиційно люди люблять бігти до церкви. Пастиря теж потрібно шукати, але у нас цього не розуміють. Що підсунули – те й взяли. Кирил розумний дядько, але має Східний вектор пропаганди. Всяка церква руйнувалася, коли починала пліч-о-пліч ставати із владою. Кирил цим відкрито займається, а сільські бабки ще йому за це тягають свіженькі продукти без ГМО.
Знову стаємо перед питанням: що робити? Маємо 3 сфери, від котрих не втечеш: життя народу, життя духовенства, життя політиків. Як не як, але всі вони перегукуються межи себе. Гомер писав “Одіссею”, де показав політику завойовництва, котру втілили завдяки приводу образу Єлени. Серед купи воїнів маємо образ Ахілла. Автор особливу увагу звертає на щит героя, де зображена картина мирного життя. Й ось перша відповідь: Політика – це боротьба, але боротися варто так, щоби більше ніхто й ніколи не боровся.
На вулиці, транспорті, магазині, бібліотеці бачу людей – народ. Змалечку нищать психіку дитині насаджуючи думку про те, що всі люди хороші. Продуктом цього виникає відкритість й довіра, але зрештою маємо розчарування, біль, страждання й сльози, сльози, сльози… Моє коло спілкування достатньо широке: депутати, начальники, директори, митці, вчителі, аграрії, безхатьки, журналісти. Дивно, справді дивно лише те, що з усієї цієї когорти до мене якось підійшов безхатько й пригостив печивом. Я не був голодний, пристойно одягнений. Тим самим чоловік дав зрозуміти, що я є у цьому світі, що не байдужий йому й він хоче бачити мене на цій землі.
Часто чекаєш на симпатію, увагу, любов, але насправді варто цінувати не те що розуміння, а елементарну терпимість тебе іншими, бо це вже велика благість, дарунок долі.
Вже казав, що люди люблять сліпо бігти до церкви. Чому сліпо? Ісус казав: “Блаженні ті, хто слухає Слово Боже і зберігає Його!” Чути – чуємо, а що далі? Наскільки уміло людина здатна берегти Слово Боже, нести у маси та реалізувати? Відповідь на це сказана вище. Немає жодного сенсу розчаровуватися, шкодувати, страждати. Можна лише зробити свій вибір. Байдуже чи ти політик, чи представник духовенства, а то й частка народу – ти завше той, хто має душу. Питання лише в тому: де вона – зовні чи десь глибоко захована? Варто пам’ятати, що зіркам не властиво показувати душу. Їх багато на небі, але й всі гаснуть. Стійка лише одна – Сонце. Воно гріє, на що здатна лише душа. Нехай Сонце одне, але насправді це не перешкода для людей, які бажають відкрити душу…