Блог Тараса ДУХОВНОГО
Сімейне щастя
07.11.2010
Шоста ранку. Голова гуде від “вчорашнього” та від думки про “завтрашнє”. Сиджу на кухні у Тані Метелі, а навпроти у вікні на гілці – ворона. Дивиться на мене й очевидно щось має собі на думці, бо ж все не просто так – “Очі маю”, як каже моя Мама…
Забуття
04.11.2010
Даймон внутрішнього \"Я\"
01.11.2010
В одному із фільмів за участи Джулії Робертс хтось із героїв запевняє: "Все руйнується - єдина міцність у сім'ї". Про те, що становить подібну міцність, я хотів би повести далі мову. Тож традиційна сім'я складається щонайменше із батька, матері та дитини. Серед них немає когось кращого чи гіршого, головного і другорядного - бо всі вони люди. Новоспечені батьки однако лишаються дітьми, щоправда із дещо більшим багажем років за плечима. Так само всі троє однаково продовжують вчитися та розвиватися у цьому світі. Лише кожен допомагає одне одному. Вся закономірність зводиться до того, що буквально кожен становить особливу цінність й важливість та становить собою повну чітко окреслену особистість. Тобто, людина має певні переконання, психологічні установки, що творить у ній стержень внутрішнього "я". Греки подібну сукупність називали словом "даймон". У буквальному співвідношенні цей термін тотожний зі словом "божество". Можна зрозуміти, що людина, через властивість обирати, власноруч вибудовує образ особистісного божества, що формує певні погляди, ідеї, помисли та вчинки. Здавалось би, що нічого незвичного та надприроднього у цім немає. Але повернемося до слова "даймон". За співзвучністю воно подібне до - демон. І не дарма. Часто людина стоїть перед пошуком розуміння тої чи іншої складової життя. І це властиво виключно кожному. Однако, шляхи є найрізноманітніші.
Метаноя
24.10.2010
У давнину греки ділили людей на дві основні касти: - космікос (від космосу);- лайкос (з народу Божого).Останніх також умовно звали дітьми Авраама. До них належали ті, хто жив за відповідним уставом. Тим самим це могли бути не лише євреї, ґенетично сталі люди, а й всі ті, хто гармонійно жиє із Богом - церква (Божий народ).Чимало з посеред моїх знайомих усіляким чином глибоко переконані, що церква їм зовсім не потрібна. І кожен на те має свої вкрай важливі пояснення. Я теж маю пояснення подібній позиції. Мова неабияк стосується приватної влсности, що розмежовує багатих та бідних. Основна маса бідних - вихідці із села, тому вони обнадійливо рушають у місто, де непоодиноко стають Лазарями із відомого Євангельського читання. Нажаль, ця тема актуальна й донині. Люди часто мовлять про братню любов у межах певного міста, реґіону, країни, держав. Але явище багатих і зубожілих нікуди не зникло. Тобто, братерство (лайкос) існує лише на декларативному рівні. Немає ніякого Божого народу в Україні, бо немає любови. Не відбулася елементарна зміна світогляду - метаноя, бо цього насправді ніхто й не воліє. Чекають манни небесної, але де там. "Хто не робить - той не їсть" - каже апостол Павло. Люди не здобувають знання - лишаються спрагненими духовно...
Православна країна
14.10.2010
Більшість знає, що нині велике свято – Покрова Пресвятої Богородиці. Скільки себе пам’ятаю, то постійно цієї днини щось організовували об’ємного масштабу. У школі постійно робили День здоровля, коли відмінялися уроки і всі учні вирушали у лісок, де весь день проходили спортивні змагання. Так тривало доти, доки учні з моєї паралелі у 8-му класі петардами позривали унітази – директор у гніві відмінила подібну забаву. У технікумі завше робили силові змагання між хлопцями, на яких останні мали чудову змогу похизуватися перед дівчатами, особливо з першого курсу. Інститут теж організовував усілякі заходи, в чому домінанту відігравали різні козацтва. Й не диво, адже на теренах нашої держави саме завдяки козакам та Січі поширилося святкування подібного свята. Якщо заглибитися в історію, то можемо достатньо часто зустріти посилання на Покрову, молитви до Богородиці перед боями та у лихоліття. Безпосередньо у саму дату – 14 жовтня – козаки рано йшли до церкви й приймали з особливою пошаною причастя, немов на Різдво чи то Великдень. І вже ввечері було гуляння, бо як же без нього.
Навчителі
03.10.2010
перша неділя жовтня - холодна неділя, але традиційна для вчителів...час поговорити про них...у моєму житті іх було не так багато...- моя Мама, яка навчила життю, давши мені його...- духовний наставник отець Ігор - вчить любити...- образ зразкового чоловіка, навіть у свої 70 років несе у собі Борис Петер...- дала мені стимул до писемності - шкільна вчитель зарубіжки Людмила Саяпіна...- прийомам педагогіки у вихованні дітей навчив Микола Ілліч, з яким колись давно прогулювалися щоранку босоніж по росі...- шукати істину вчив і продовжує вчити Анатолій Горелик - брат по вірі...- режисер мого життя - Світлана Долженко наголошує і вчить на тому, що варто достойно виступити і достойно прожити дане Богом життя...- власним прикладом вчить бути еталоном батьківства Володимир Годзенко...- її уже немає, але завжди пригадую слова Віри Лисенко: Вчи те, що примушує життя...- акцент на розвиткові особистості робила Наталія Тарасова, яка вміє створити сильну та вольову особистість...- бути правидивим журналістом вчила Світлана Тренич...саме ці люди спромоглися зробити мене саме таким, за що я вдячний всім Вам і Богові...
Лист XXXV ( з книги \"Листи написані дощем\")
19.09.2010
Дощ творить музу. Злива – шалену музу. Ти народилася у дощову пору, то чому б тобі не бути моєю музою бодай нині… Амінь
Те, що лишає спокій у душі...
15.09.2010
Рік знайомства із людиною, цікавою та незвичною людиною - Мирославою Войтенко. Люди люблять одразу "вбити двох зайців", а ми змогли аж трьох: провели презентацію спільної першої книжки "Два береги", долучили акцію зі збору коштів на лікування хворої раком крові Вероніки Павельчик, відсвяткували знайомство... Знаєте, це було немов Трійця - одне без іншого просто не могло відбутися, хоча й несло свою індивідуальність, важливість та неповторність...Сьогодні журналістка місцевого радіо спитала: Наскільки тяжко молодій людині видаватися? Я вважаю, що такого питання зовсім не може існувати, бо тяжко не буває. Людина робить те (має робити), що лежить у неї на душі. У мене на душі писати, видавати, допомагати маленькій Вероніці - і я це роблю. Було зовсі не тяжко домовитися про преміщення - директор бібліотеки Світлана Василівна Сичова без жодних вагань надала залу. Чудесна моя режисер - Світлана Анатоліївна Долженко, будучи далеко за межами України вже розпочала писати сценарій до заходу. Їй було не тяжко, як і зразковому колективу масових видовищ "Полтавські балаболки", котрі знайшли сили, бажання, можливостей приходити ледь не щодня на репетиції, вчити тексти, робити театралізовану постановку. І головне, що тяжко не було гостям. Байдуже, що їх було лише чоловік 50, але вони прийшли, виявили повагу та увагу до нас.
Лист XXII ( з книги "Листи написані дощем") Одвічна дилема
09.07.2010
Вчора я мав зустріч зі своїм товаришем із Франції паном Володимиром Бойчуком. Поза всім ми говорили про мою книгу “Замість метаної”. Пан Володимир удостоїв мене такої честі, що 2 рази уважно перечитав книжку. Наша бесіда була кількагодинною, але зрештою з уст гостя пролунало: “Ти маєш письменницький дар, бо ти вже є письменником”. Ця думка мала силу покрити всі ті зауваги, на які мені рекомендували звернути увагу…
Лист XXI ( з книги "Листи написані дощем") Відірвана душа
09.07.2010
Заповідь каже: “Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого”…
Лист XVIII ( з книги "Листи написані дощем") Крик і цинізм
28.06.2010
Ніч. Нехай не достатньо глибока, але таки ніч. Не так давно був салют. Я люблю салют. Дивився з насолодою на нього, стоячи на балконі й п’ючи свіжо заварену каву. По завершенню салюту перевів погляд на місяць, котрий блідим сяйвом визирав з-за хмари. Усе це так гарно! А ще спів цвіркунів, шелест листя і аромат кави. Якоїсь миті стало дещо болісно, бо я згадав, що саме тоді, під тим феєрверком має бути та, котру я люблю. Просто люблю – без жодних зобов’язань і взаємності. Скажете, що це тяжко і зайвий клопіт. Так воно і є, щиро усміхаючись відповім я, бо це і є любов. Так, її не можна змусити. Вона народжується і просто є. Це, немов, вирок долі. Якщо у землю, сповнену добривами, впаде насінина, а на неї падатимуть дощі та світитиме сонце, то зернина подарує нам кущ. Нехай трояндовий. І коли на той кущ трапиться господар, який захоче поділитися взаємною любов’ю, то троянда за це віддячить квіткою. Але це вже мова про взаємну любов. Я ж хочу поговорити про початок – зернину.
Лист XV ( з книги "Листи написані дощем") Кадош
18.06.2010
Стильний одяг, модне авто, розкішний будинок, шикарний відпочинок – все це має той, кого називаємо успішним. Скільки себе пригадую, то до успіху закликали кругом. Ще у школі чимало вчителів наголошувало на тому, що варто вчитися, щоби мати хорошу роботу, яка дозволить мати усе перераховане вище. Сьогодні я розумію, що ті вчителі не любили своєї роботи, бо не мали від неї побідного, тому думали й казали про це. Відповідно, учні ставили цілі бути успішними, але при цьому шлях до цього ретельно не осмислювався. Тобто, це могло здобуватися за будь-якої ціни. Тому немає чому дивуватися сьогодні, адже на все було відповідне виховання. Причина у тому, що женучись за успіхом людина тікає від мудрості. У Біблії щодо цього сказано: “Будьте мудрі як змії, прості як голуби”. В одному фільмі конфлікт вирішили завдяки пістолету. При цьому герой сказав: “Куля знає правду, тому вистрелить тоді, коли це буде потрібно”. Так само і змія знає кого і коли кусати. Відсутність мудрості можемо спостерігати у щоденних сварках, лайках, конфліктах й навіть терорах. Люди звикли жити стереотипами. З грецької стереотип – твердий відбиток душі. В чому можемо його бачити? Бодай у тій самій родині. За стереотипом найкраще та найперше робиться для дітей: їжа, одяг, умови.
Лист XIII (з книги "Листи написані дощем") Нехай буде воля Твоя!
26.05.2010
«Будни… вся жизнь – это серые будни. Каждый новый день похож на предыдущий, и я знаю что будет завтра… Всё по уже давно пройденной схеме. Хочется что-то изменить, но что менять то? И на что? Есть ли альтернатива всей этой реальности? И я знаю, как только скажешь кому-то об этом, тебе тут же говорят: «Улыбнись! Жизнь прекрасна! Чего тебе не хватает? Тебе грех жаловаться. Это жизнь! И так у всех!». Слыша такой ответ раз, второй, третий после того, как пытаешься открыть душу и ждешь понимания, потом автоматически начинаешь просто притворяться и врать, говоря окружающим, что у тебя всё отлично. И начинаешь тихонько, самостоятельно разбираться в себе… но как-то ничего не находишь…только пустоту, которая поселилась в душе, ей там стало комфортно и вот уж сколько времени она уходить не хочет. Смириться с этим? Возможно придётся… Наверное, даже пустота, которая поселилась в сознании тоже хочет убежать от окружающей реальности. И я её понимаю. Но вот только мне бежать некуда. Вокруг лесть, комплименты по шаблону, наигранная забота, фальшивая любовь, дружба с выгодой, лживые обещания, просто устаешь от этого… Хотя…, слишком рано для усталости… Бывают моменты, когда пытаешься остановиться и разглядеть хоть что-то положительное, но потом понимаешь, что чем больше живешь, тем больше разочаровываешься...
З книги "Листи написані дощем" Лист XII (Вітер любові та свободи)
24.05.2010
Життя – боротьба зі спокусами
Тотожністю шлюбу і кохання
02.05.2010
Чимало людей у сьогоденні вдаються до чіткого розподілу епох, віків, культур на їхньому побутовому та й не лише рівнях. Чи можна вважати усі ці теорії та припущення виправданими? Безумовно, не мені бути суддею віків, але я спробую подати власну позицію щодо цього на вузькому, тематично окресленому прикладі.
Лист VII ( з книги “Листи написані дощем”)
26.04.2010
Є дуже гарний вислів: “Що посієш – те й пожнеш”. Він часто фігурує у нашому мовленні, але насправді кожен може адресувати його собі. Говорячи про суспільство, якось забуваємо, що його складовою є всі ми. Й усі вади, які впадають у вічі – є нашими вадами. Не так давно чув бесіду двох людей старшого віку. Сивочолий чоловік розповідав, що брав участь у будівництві нового приміщення однієї місцевої поліклініки для дорослих. Після здачі об’єкту через пару місяців зайшов до вбиральні, де вже не було бачка й почала зникати плитка із підлоги – хтось поступово відносив додому. Вже для себе я зрозумів чому бачки та лампи фарбують, а підлогу просто заливають розчином бетону – такий народ. Винен кожен, бо кожен у чомусь недопрацьовує, проявляє байдужість та егоїзм. Людина почасту дивиться на багато речей дещо однобоко, вкорінюючи погляди у свідомість на все життя. Ми вчимо, що кожен може мати дружину, але забуваємо, що не кожен може зватися чоловіком. Ми вчимо, що кожен може мати дитину, але забуваємо, що далеко не кожен може зватися батьком чи матір’ю. Ми вчимо, що розвиток економіки лежить зокрема через промисловість, але забуваємо, що в історії є факти Чорнобиля.
Рубіж критичної маси
30.03.2010
Спілкуючись із людьми різного віку на теми духовного характеру, з поміж решти мова стосується питань несправедливости у форматі віри. Щоби чіткіше та вдаліше пояснити цю проблему, звернуся до яскравого прикладу останніх днів. Мова стосується теракту у російському метро, в результаті котрого загинуло кілька десятків людей та травмовано майже сотню… Традиційно звучать слова: «Ті люди були не варті подібного. Все те відбулося несправедливо». Безумовно, постраждалі могли бути чудовими людьми й вирішимо, що так воно й було. Попри те, не варто забувати про аксіому: «Ваші гріхи спокутуватимуть нащадки аж до сьомого коліна». Певний, що багато людей цими словами не вдоволені, мовляв нісенітницю написали. Спробую пояснити.
Іспит совісти (зі щоденникових записів)
25.03.2010
Багатьом відоме слово покаяння. Однак, одиниці знають, що в оригіналі воно звучить, як метаноя, себто – зміна світогляду. Проте, ми маємо саме такий переклад, бо чомусь вирішили поєднати його з іменем Каїн.
Написала мені Мирослава...
25.03.2010
Я обожнюю коли ми з тобою зливаємося в єдине ціле!!! Здається, що кров закипає у жилах, а серця, б’ючись в унісон, от-от вискочать із грудей. Складається таке враження, ніби ми володіємо кожною клітинкою одне одного.Найцікавішим та найзагадковішим у такому злитті двох є той факт, що воно завжди неповторне, бо так може бути тільки сьогодні і тільки зараз. Нова зустріч приносить нові враження і певним чином навіть унікальні відчуття, адже кожне подібне возз’єднання відбувається при різних обставинах та емоціях, а, отже, має свій, незрівнянний ні з чим, смак.Можливо, ти хочеш сказати, що я надаю всьому цьому надто великого значення, але для мене – це найінтимніше, що може бути в стосунках між людьми. Геніальність такого злиття полягає в тому, що воно не потребує зайвих слів, а взаєморозуміння досягається за рахунок довіри одне одному.І, що б ти не говорив, я обожнюю ті моменти, коли ми, зливаючись в єдине ціле, віддаємо себе пристрасті і… просто цілуємось!!! =))
Кавові сни...
17.03.2010
Аліні Гордієнко…Вечірнє небо… Свічка догорає…А на столі тим часом кава вистигає.Передімною книжка, що гортаюЙ мольберт, де все життя відображаю.В ту мить замислився. Не ворушусяПеред людьми і Богом я клянусяВ любові до всього і всіх на світі,Що в часі цім були сповиті.А далі тихо голову свою схиляю…Повіки ніжно власні закриваю…Та кавові я сни вбачаю…16.03.10
Многая літа...
10.03.2010
Полтава... Правду кажучи, за весь час перебування у Києві не згадував її жодного разу, але їдучи у автобусі, із цікавістю роздивлявся вечірнє місто...Нині 10 березня - святителя Тарасія Константинопольського... Буквально недавно думав собі: От би було добре, коли б правилася служба цього дня у моїй церкві... От і маю - літургію раніш освячених дарів, яка припала саме на цей день... Приїхав на вечірню, помолився, причастився... Отець привітав із іменинами, а хор проспівав многая літа...
Розуміння нових речей
24.02.2010
Ранок середи.... Два останні вечори поспіль переглядаю по кілька серій російського короткосюжетного серіалу "Райські яблука"...Здавалось би, що відтворюється банальна буденність, але вона викликає сльози... Безумовно, що далеко не у кожного... Чому? Повертаючись вчора додому, у метро я збагнув причину цьому. Плакати стане той, хто пережив та відчув подібне. - вплив соціальних станів на почуття;- втручання батьків у долю дітей;- тяжке дитинство;- любязність, на котру відповідають зневагою;- корисливість інших;- подарунок другу, який називається вбивством;- рання робота на фізичних засадах;- одинокість;- злам долі, який веде до алкоголь;- й зрештою безглузда смерть.Все це знаходить своє відображення у долі когось одного, ранимого, ледве тримаючогось...В таких ситуаціях люди звикли питати: Чому, Боже?Я теж інколи задаю питання, але намагаюся отримати відповідь на нього, шукаючи тієї відповіді довкола, у минулому, у майбутньому. Допоки яскравим образом проблеми лишається - помилки батьків. От навіть візьмемо тих самих героїв фільму. Матір не хоче, щоб її син брав за дружину сільську дівчину, що викликає у сина супротив. Відповідно, що мама задля цього не показує йому листи від коханої й все робить, аби він забув її. При цьому жертвою події стає попередня дівчина героя, яка отримує нерозділену любов. Всі страждають.
Сила посту – у духовних вчинках (прохання про допомогу)
18.02.2010
Люди часто усіма можливими способами намагаються якось відокремити себе від інших: релігійними, політичними, мовними, культурними переконаннями. Попри те, як зазначає героїня одного із фільмів: “Нас об’єднує значно більше, ніж роз’єднує”. І це дійсно так! Всі ми плачемо, коли відчуваємо втрату. Всі ми сумуємо, коли відчуваємо одинокість. Але й всі ми всміхаємося, коли чуємо слово – ЛЮБЛЮ. Але як любити? Безумовно, що ділом. Нажаль, іще здавен люди придумували словесні закони, які їм давали повне право відмовлятися від любови й засуджувати у цьому інших. Пригадаймо лишень діяльність Ісуса Христа. Коли Він зціляв прокажених – Його засуджували книжники. Коли Він ставив на ноги суботнього дня – зневажали фарисеї. Але Ісус таки робив це, бо любив людей. Усвідомлюючи це, кожен може поставити перед собою відповідну ціль, адже наслідування Христа – найліпше наслідування. Нині ми маємо Великодній піст – тяжкий шлях, який веде до спасіння. Чи ви чули слова: “Царство Боже береться силою”? Сила полягає у добрих ділах. З вищою мірою добра ми отримуємо вищу міру можливості потрапити у Царство Небесне. Слушними діями у цьому є різноманітні щирі справи, особливо із дітками. Мені дуже приємно, що багато організацій розробляє проекти виховання діток у притулках, початок чому співпадає із початком посту.
4 станції метро
18.02.2010
Знаєте, метро – штука цікава. Для більшості головними лишаються потяга, натовпи людей, але насправді існує ціла низка не менш незвичних речей, на які я звернув свою увагу. Як не смішно, але приводом для цього стала елементарна цікавість. Чому вона взяла верх? Точно, я ж забув розповісти про себе та особисте життя.
Вавилон
11.02.2010
Всьому є своя розумна межа, про яку люди часто забувають. Шукаючи відповіді на певні питання, вдаємося до крайнощів, чим створюємо передумову хаосу. Так, всякий хаос теж має свою послідовність, але навіть у цьому випадкові він лишається хаосом. Тобто, хаос, - це те, що на перший погляд видається повною маячнею. Візьмемо сам процес творення світу - Землі. Здавалось би, хаос, але у кінцевому результаті він вибудував нині діючу систему. Щоправда, коли в основі лежить хаос, то цілком можливі його прояви у подальшому розвиткові. Не побоюся сказати, що у перших людей свідомість теж піддалася хаосові. Продукт того можна характеризувати двома способами. По-перше, прийшов кінець Едему, але ж завершення одному становить початок іншому. По-друге, ніякого завершення не було, а просто відбулися декотрі зміни, які не можна судити за виключний негатив, адже у Бога все робиться з добрих намірів. Чому ж таки відбуваються прикрощі, страждання, негаразди, зрештою той самий хаос? Поглянемо на образ людини. Їй дано виключно все: любити і ненавидіти, вчитися і тупіти, думати й байдикувати, творити й руйнувати, пам"ятати й забувати. Але виявляється, що цього мало. До згадки приходить одне сказання, де мова стосується мисливця, який хотів мати крила, щоб бачити здобич, а тоді все більше й більше, що зводиться до суцільного...
Сміх та сльози
09.02.2010
Можна забути того із ким разом сміявся, але не можливо забути того із ким разом плакав...Цю думку я прочитав сьогодні рано у метро. Горе зближує, ріднить людей, щоправда, не у постійній на те формі. Щойно читав Біблію, де оповідалося про перші дні життя Ноя та його синів Сима, Яфета та Хама у перші дні після потопу. На ту пору Ной перебрав вина і лежав голим у своїм наметі. Тоді ввійшов Хам і висміяв батька, про що розповів братам. За це Ной прокляв його.Аналізуючи ситуацію, особисто для себе я співставив образ Ноя із собою у подібних ситуаціях. Насправді так і є у житті, що ми самі робимо гріх, чим стаємо спокусою для інших, внаслідок чого ще й дратуємося. Певною мірою є гріх й у інших, але він уже наслідковий, передумовою чому є ми самі. Не дарма кажуть, що один гріх породжує інший. Цікаво, щонадходить пора і той самий Ной зронить сльозу за своє прокляття, як і будь-хто, але ж час не повернеш назад. Я думаю, що у цьому суттєвим компонентом є стан гніву, який тою чи іншою мірою вражає людей. Зрозуміло кожному, що гнів може бути лише шляхом до гріха. Пригадую деякі моменти виховання мною племінника.
Лист
05.02.2010
Мислення... - цікава воно штука. Дивно, а хто його придумав? Нехай не сам процес, а слово. Так, багато мовників одразу візьметься доводити, що воно має латинське чи то грецьке, а то й арабське походження. Головне, що я мислю... Останні дні мого життя видаються напрочуд довгими, бо я сиджу на роботі із 8 до 20:30 - чимало справ. Ні, я зовсім не нарікаю чи то скаржуся, просто довгі дні. Але нині я вже збираюся йти. За традицією нічний охоронець Анатолій Семенович бере у мене ключа та бажає всього найкращого. У відповідь, посміхаючись, я прощаюся із ним... На дворі зимно та безлюдно. Подекуди проходять тваринолюби, вигулюючи песиків, а так - тиша... Непомітно підходжу до метро, але пригадую, що мав купити пельмені на вечерю, тому заходжу до найближчого продуктового магазину. Там знову тиша. З-за прилавку видніється обличчя знайомої продавця, яка тиждень тому теж продавала мені пельмені... А чи мислить вона? Може, думає що я харчуюся лише пельменями? Ні, це швидше просте забивання гаків, а не мислення. Може, вона мислить про сімейне життя, гарну роботу, діток, але стоп! Це вже я почав мислити за неї. Не перебиратиму її клопіт на себе... Знову вулиця. Спускаюся до метро.
Розчарування
03.02.2010
Подбіний стан властивий кожному, навіть Богові. У Біблії сказано: "І пожалкував був Господь, що створив людину на землі". Виявляється і таке колись було. У стані гніву Господь посилає потоп, але попереджеє тих, від кого відчуває любов до Себе. Чи не так у нас в житті? Коли дізнаємося про якесь лихоліття, то прагнемо уберегти від нього найперше тих, любов до котрих жевріє у наших серцях. Чи можливо назвати це егоїзмом, адже іще є мільярди інших? Гадаю, що ні. Так, всякий має ставити за життєву мету полюбити якомога більше людей, але це не так просто і навіть тяжко. Я не кажу, що це не під силу, але тяжко. Тому кожен за певний відлік часу спроможний розділити любов із конкретно визначеною верствою населення. Біла лише у повторних розчаруваннях. Бог зробив потоп, але люди знову зіпсувалися, що продовжують робити далі. Так само і кожен з посеред нас має колектив, потім розчаровується у ньому та йде у інший, але там все повторюється. Лишається тікати від реальності, але від себе не втечеш. Скоравода казав дві речі "Я люблю аби любили мене", "Почни із себе". У світі ніщо не вілбувається спонтанно, як і не буває випадкових випадковостей. Так само потрапляння до певного колективу ставить перед кожним певне завдання.
Хвилина мовчання
26.01.2010
Я його майже не знав. Найбільше, що довелося зробити - це подати якось йому пляшку води й отримати за це у подарунок посмішку подяки...Це втрата моїх друзів, а отже й моя...****
Соборність душ
22.01.2010
Соборність людини полягає у єдности тіла, розуму та свідомости. Не дарма християнський обряд соборування теж проходить у єдности трьох величин: єлеєпомазання, молитви та свідомого прийняття рішення. Але до цього, як і до більшості речей у житті, варто йти, долати шлях. Сподвижники цього були, що засвідчено історією. Отже, ми не вправі заявляти, що це не під силу, відсутні можливості, належні умови. Та якраз вся суть і полягає у тім, що всі ті умови та можливості варто створювати власноруч, торуючи дорогу соборности. Нехай на цій ниві навіть доведеться пожертувати життям, але в ім"я чого? В ім"я дітей та близьких, в ім"я всього народу, який любиш та бажаєш йому добра. Не так суттєво, що об"єднує: ідея, мова, культура, але головне, щоб не матеріальні цінності. Адже у Верховній Зраді теж є, свого роду соборність, однак тих людей об"єднують гроші, можливості, керівництво. Якщо поглянемо на життя духовенства, то особливої різниці теж не побачимо. І там присутні ті ж самі корупція, владолюбство, обман та ненависть. Тому й народ такий, бо потурає тому - хто через страх, хто через сліпоту, а хто й через байдужість. Порою, коли дивишся на зібрання безхатьків, то думаєш, що якраз вони й живуть найкраще.
Варіант "3"
19.01.2010
Україна була, є і буде...Українці колядували, колядують і колядуватимуть...Українці їли, їдять та їстимуть сало...Українок любили, люблять та будуть любити за їхню вроду...Українці перемагали, перемагають та перемагатимуть у боксі...Українці читали, читають та читатимуть Шевченка...Українці розмовляли, розмовляють та будуть розмовляти українською...Українці думали, думають та продовжують думати про Україну...Українці працювали, працюють й продовжують працювати на Україні...Бодай з одного пункту ти такий самий, отже ти - українець. Ти маєш житло - власну хату. Ти - гостинний українець і найповажнішого гостя садовиш під покуть. Чи посадиш ти ворога, зрадника, вбивцю, гвалтівника, злочинця? Ні. Покутем у твоїй хаті є престол глави держави і ти маєш, як завше, кілька варіантів вибору - цьогораз 4. Останній - ігнорування - варто забути, бо ти маєш прийняти рішення, адже тому прийшов час. Першим та другим варіантами є обрання Варав. Ти - логічно-мисляча постать, тому не зупинишся на цьому. Лишається варіант "3". У тебе немає сьогодні доброго гостя, який несе добро та тепло у твою оселю. Не поспішай - гість буде! Варто почекати...Зроби вибір на чеканні, стриманності...Скажи обом гостям - СТОП!!!Далі вся справа у часі, який швидко спливає...19.01.10 Тарас Духовний
Монолог до Бога...
18.01.2010
Понеділок - це мій день, бо я народився саме першого дня тижня у першому пологовому будинкові, у першій Європейській державі...І ось знову понеділок, але вже через кілька десятків років - змін чимало, а сьогодні й тимпаче...Чи є ще до кого звертатися на цій землі?...Певно, час поглянути трохи вище, у небеса...Боже, ти чув, чуєш та будеш чути мільярди голосів, які нарікають, просять, молять, благають. А чи варто мені бодай чимось із усього цього займатися?...Ти вчиш любити і більше нічого...Я вчуся любити, я прагну любити...Питання: кого любити?Ближнього?А хто він?Він чи Вона?Я думаю, багато думаю, але не забуваю, що не думкою, не словом, а ділом, бо "За діла ваші буде дано вам..."
![kvit-4-2[1].jpg](/assets/articles/bb-article/m000/d000/c268/_resampled/FillWyIyNDAiLCIxODAiXQ/kvit-4-2[1].jpg)
Щось нове та незнане
12.01.2010
Чому є початок - тому є кінець. Чесно кажучи, ще не доводилося вести свого роду щоденника в електронному вигляді, якого ще й можуть читати усілякі люди, але це не стає пересторогою для мене у тому, що варто не забувати про обережність. Ні, відвертість, щирість та відкритість повсякчас мають лишатися попереду, а усе те зло, яке може зародитися на фоні цього із зовнішньої сторони, лишиться на совісті певних людей, яким я не суддя...Тож початок є, а там час покаже...