Іспит совісти
(зі щоденникових записів)
25.03.2010
Багатьом відоме слово покаяння. Однак, одиниці знають, що в оригіналі воно звучить, як метаноя, себто – зміна світогляду. Проте, ми маємо саме такий переклад, бо чомусь вирішили поєднати його з іменем Каїн.
На мої 18 років знавець Святого Письма – Анатолій Горелик подарував невеличку брошурку для молоді “Таїнство покаяння”. Скоро по тому я уважно прочитав її. Потім вона часто вбачалась мені й ось, при черговій поїздці до Полтави, я взяв її із собою. Усе перекладав з одного столу на інший і лише нині взяв до рук та знову прочитав. Традиційно для себе спинився на кількох моментах, про які поведу далі мову.
Насправді, з кожним наступним днем усе більше людей, зокрема молодих, цікавляться у мене духовними питаннями. Фактично, це радує і свідчить про пошуки ними нового та кращого. Серед усього, говоримо ми про сам факт явища сповіді, її значимість та вплив на майбутнє. Я наголошую, що сповідник має бути постійним. Це, як… для когось шампунь проти лупи чи зубна паста від пародонтозу. Отак і сповідник вибирається один й на повсякчас. Адже насправді це людина не лише у визначений простір часу, а й взагалі по життю. Це людина, до якої ми відчуваємо довіру та любов. Для мене особисто нею є отець Ігор Литвин, але в силу того, що останні місяці я змінив місце проживання, то ним став отець Валерій Копійка, хоча отця Ігоря мені почасту не вистачає…
На перших порах сповіді, а подекуди й все життя, людина задається питанням про сенс буття, але не варто забувати, що відповідь на це питання відома лише Вчителю, як зазначає Йоан Павло II.
Також ми маємо суттєвий бар’єр у двох площинах віри, адже переходимо від її дитячого сприйняття до дорослого. Виникає потреба у переосмисленні всякої істини, в чому найбільш продуктивно допомагає розмова із наставником та однодумцями, можливо навіть ровесниками.
Й не менш важливу увагу варто спрямовувати на, так звані, “діалоги покаяння”, про які мовив свого часу Кардинал К.М.Мартіні. Якщо брати сповідь у її вузькості, то собою вона представляє перелік свідомих помилок, ціну яких було спокутувано. “Діалоги” ж несуть у собі більш ширший та глибинний сенс. Це і є буквально діалогами, завдяки яким людина свідомить цінність взагалі світу, особистого “я” у ньому та поєднання цих двох величин, їх неподільність.
Ясна річ, що усе й одразу ніхто а ні не дасть, а ні й не візьме та не сприйме. Тому все покомпонентно розбивається, про що свідчить багатовікова практика. Немає чому дивуватися, коли ми знову повертаємося до всіма відомих Заповідей.
а) Якщо поглянути реально на ситуацію, то мало хто взагалі сприймає та розуміє Бога, бо забувають, що осмислення Його відбувається через віру та любов. Прикладом цьому є Ісус, Який саме цими двома компонентами й зливався із людьми.
б) У політиці існує популярне слово – послідовність. Своє місце воно має і в духовності. Доводиться спостерігати, як у особі наставників, так і серед прихожан, коли у межах церкви затято сповідують одні ідеї, але за межами вдаються до зовсім протилежного. Зовсім не дорікаю, але пригадую собі одного отця, який служив уже років 30-40. Доводилось конфліктувати із владою, але таки вистояв у вірі. Так от він запросив до себе на гостину. Дружина поставила вино, а він зауважив: “Ні, давай нашої” (тобто самогону). Перехиливши пару чарок, розвалився на дивані й каже: “Ну, тепер можна й української завести”…
Безумовно, що всі ми люди маємо ряд слабкостей та пристрастей, але все має мати розумну межу, а не переростати у традиційні моменти.
в) Коли говоримо про неділю та свята, то у свідомості більшости людей постають картини базару, городу, річки, катка, пікніку… Натомість, ми забуваємо передумову тим святам, яка бере початок саме із духовних начал. Найпарадоксальніше чути: “Сьогодні не можна прати, шити, копати”, а пити горілку виходить можна. Ніде не сказано, що відпочинь, проте зазначено – віддай цей день Богові…
г) Батьки. Ця тема проблемна для багатьох. Книжечка пропонує: “Особливою пошаною Бог велить оточувати батьків, навіть тоді, коли батьки не виконують своїх обов’язків і втрачають власну гідність.” Наскільки я розумію, то діти мають дати батькам те, що не отримали самі свого часу від них.
д) Вбивство себе та ближнього. Як часто ми нехтуємо власним здоров’ям: алкоголь та тютюн, інтернет та мода, мобільні та мікрохвильові – все це руйнує нас самих. І не меншою прикрістю є те, коли ми бажаємо іншим того, чого б собі ніколи свідомо не бажали, але нас то почасту зовсім не хвилює та не бентежить.
е) Любов між чоловіком та жінкою Бог назвав еросом (еротика). Всяке інше пожадання чи то його викривленість перестає бути еросом, що чітко має назву – розпуста. Пригадався анекдот:
Жаліється один священик іншому, що його учні вкрали велосипед. Другий радить:
– Наступне заняття поговори про заповіді і особливо зосередь увагу на “Не вкради” – так і виявиш винного.
Зустрічаються згодом. Розгомонілись.
– Знайшов велосипед?
– Так.
– Спрацювала порада?
– Спрацювала. Почав я розповідати про заповіді, перераховувати їх, а коли
дійшов до “Не чини перелюбу”, то згадав, де лишив велосипеда…
є) Питання приватної власности усе більше загострюється. Людина починає привласнювати все і якомога більше, а те, що не здатна загарбати – нищить. Та варто лишень замислитися, що насправді всі ті матеріальні складові нічого не дають людині, навіть й владу, у чому теж багато хто переконаний.
ж) Язик – це знаряддя істини та добра. Людина знаходить масу безглуздих виправдань, чим вуалює так – у ні, й ні – у так. Говорячи не те, що думаємо – ми завдаємо шкоду іншому та чинимо гріх. Ліпше або взагалі мовчати, або ж таки виразити свої істинні думки.
Ось, власне, і все з приводу прочитаного та усвідомленого нині…