Соборність душ
22.01.2010
Соборність людини полягає у єдности тіла, розуму та свідомости. Не дарма християнський обряд соборування теж проходить у єдности трьох величин: єлеєпомазання, молитви та свідомого прийняття рішення. Але до цього, як і до більшості речей у житті, варто йти, долати шлях. Сподвижники цього були, що засвідчено історією. Отже, ми не вправі заявляти, що це не під силу, відсутні можливості, належні умови. Та якраз вся суть і полягає у тім, що всі ті умови та можливості варто створювати власноруч, торуючи дорогу соборности. Нехай на цій ниві навіть доведеться пожертувати життям, але в ім"я чого? В ім"я дітей та близьких, в ім"я всього народу, який любиш та бажаєш йому добра. Не так суттєво, що об"єднує: ідея, мова, культура, але головне, щоб не матеріальні цінності. Адже у Верховній Зраді теж є, свого роду соборність, однак тих людей об"єднують гроші, можливості, керівництво. Якщо поглянемо на життя духовенства, то особливої різниці теж не побачимо. І там присутні ті ж самі корупція, владолюбство, обман та ненависть. Тому й народ такий, бо потурає тому - хто через страх, хто через сліпоту, а хто й через байдужість. Порою, коли дивишся на зібрання безхатьків, то думаєш, що якраз вони й живуть найкраще. Так, і серед них є вбивства, крадіжки, але ж їсти всі хочуть і у них лише така можливість, бо отой безсоборний народ поставив на них тавро вигнанця, не даючи нічого робити далі. Але безхатьки таки живуть. Нехай у бруді, смороді, холоді, але живуть. Вони йдуть тими самими шляхами, що й ми. Вони дивляться на ті самі дерева та споруди, що й ми. Вони дихають спільним із нами повітрям. Але різнить нас із ними протилежне сприйняття світу. Безсоборність призводить до невміння цінувати. Цінувати виключно все - в першу чергу своє. Свою мову, культуру, вулицю, продукцію, музику. Зате ми премося на Схід, Захід, сповідуючи тамтешню ідеологію. Біда у тім, що те все відбувається на словах, бо хто не вміє цінувати свого - ніколи не навчиться цінувати запозиченого. Поглянемо на нинішню боргову ситуацію нашої псевдо-держави. Хто думатиме за ті кошти, кого вони цікавитимуть? Та нікого, хоча відповідальність лежить на всіх нас, бо саме ми допустили цього. Маючи забур"янілу землю, закриті заводи та комбінати, купу бруду на вулицях міст - ми сидимо без роботи. І не хтось винен на верхівці, а ми, бо не хочемо єднатися, а за тим - вимагати, досягати, отримувати. Не кажу про експорт, але б працювали самих на себе. Бо інакше маємо, що робоча верства їде будувати москалям мости, лишаючи батьків та дітей на утримання держави. От і маємо замкнуте коло. З одного боку працюємо десь і на когось, а з іншого - це й гроші зичимо у когось... Останні події торують шлях до антисоборності. Що далі? А нічого особливого - кінець всьому (Вавилону, Візантії, Союзу), бо нічого вічного не буває. Та ця справа стоїть за кожним з посеред нас. Особисто я хочу, прагну соборності душ не лише 22 січня, а щоденно та щомиті. За можливості я роблю все для цього, а от уже всі інші міркуйте самі та шукайте свого бачення ситуації. Нехай милостивий Господь скеровує вас усіх на цім шляху!
22.01.10 Тарас Духовний