Вавилон

11.02.2010

Всьому є своя розумна межа, про яку люди часто забувають. Шукаючи відповіді на певні питання, вдаємося до крайнощів, чим створюємо передумову хаосу. Так, всякий хаос теж має свою послідовність, але навіть у цьому випадкові він лишається хаосом. Тобто, хаос, - це те, що на перший погляд видається повною маячнею. Візьмемо сам процес творення світу - Землі. Здавалось би, хаос, але у кінцевому результаті він вибудував нині діючу систему. Щоправда, коли в основі лежить хаос, то цілком можливі його прояви у подальшому розвиткові. Не побоюся сказати, що у перших людей свідомість теж піддалася хаосові. Продукт того можна характеризувати двома способами. 
По-перше, прийшов кінець Едему, але ж завершення одному становить початок іншому. 
По-друге, ніякого завершення не було, а просто відбулися декотрі зміни, які не можна судити за виключний негатив, адже у Бога все робиться з добрих намірів. Чому ж таки відбуваються прикрощі, страждання, негаразди, зрештою той самий хаос? Поглянемо на образ людини. Їй дано виключно все: любити і ненавидіти, вчитися і тупіти, думати й байдикувати, творити й руйнувати, пам"ятати й забувати. Але виявляється, що цього мало. До згадки приходить одне сказання, де мова стосується мисливця, який хотів мати крила, щоб бачити здобич, а тоді все більше й більше, що зводиться до суцільного безробіття та всевладдя. Або ж пригадаймо бабцю із казки "Золота рибка" - фактично те саме. Що ж ми маємо далі? Людина, зловживаючи можливостями, починає будувати вежу Вавилон, що так і не вдається, бо на неї зсилають помішання (буквальний переклад слова вавилон). Абсурдно, що так це нічого й не навчило, як і більшості речей у житті. 
Війни, розбрати, хаос та помішання продовжуються далі, але люди вперто мурують свій Вавилон...