Рубіж критичної маси
30.03.2010
Спілкуючись із людьми різного віку на теми духовного характеру, з поміж решти мова стосується питань несправедливости у форматі віри. Щоби чіткіше та вдаліше пояснити цю проблему, звернуся до яскравого прикладу останніх днів. Мова стосується теракту у російському метро, в результаті котрого загинуло кілька десятків людей та травмовано майже сотню… Традиційно звучать слова: «Ті люди були не варті подібного. Все те відбулося несправедливо». Безумовно, постраждалі могли бути чудовими людьми й вирішимо, що так воно й було. Попри те, не варто забувати про аксіому: «Ваші гріхи спокутуватимуть нащадки аж до сьомого коліна». Певний, що багато людей цими словами не вдоволені, мовляв нісенітницю написали. Спробую пояснити.
Терористки із Кавказу. Певний, що росли та виховувалися у традиційних умовах, на перший погляд. Та варто трішки заглибитися, щоби побачити важливі нюанси. Школярка іде на навчання. До неї на уроки приходять вчителі, які мають власні родини, клопоти, додатковий заробіток, а тим самим не приділяють належну увагу учениці. Потім вона іде до музичної школи, але там подібна ситуація. Дома стомлені батьки ламають голову над проплатою комунальних послуг. Ви скажете про дні народження, державні свята – коли ідуть на пікнік чи то збираються за родинним столом. Все це є, але у форматі традиційності. І це не дає дитині жодної можливості належно відкрити себе для себе та показати світові власне я. Дитина росте у оточенні байдужості, а значить отримує у душу порожняву. Саме це я чую все більше від людей. Хтось тікає від цього, хтось тішить себе ілюзіями, але відчуття повертається, бо воно нікуди не зникає безслідно. Тим часом відбувається, в першу чергу психологічне, накопичення відчуття несправедливости та болю. Врешті решт надходить рубіж критичній масі – людина ставить за ціль будь-якою метою заявити про себе. Що маємо? Терор, ранній алкоголь й наркотики. Багатотисячні аборти, знущання над тваринами та іншими людьми. Як бачимо – вина всього суспільства. От вам і відповідь на усі заперечення. Перш за все варто збагнути, що зло твориться не одну мить й вже тоді просто виливається там і на тих, кому так судилося. Досвід минулого не особливо багатий на позитивне зрушення у цьому. Особисто я пригадую лишень 40 літ Мойсея, котрий водив пустелею народ. Вся логіка у тих водіннях зводилася до того, що не так нової землі, як нового життя шукав народ, а для цього потрібна була ізоляція, щоби вибудувати єдино неподільну систему на її генному, культурному та правовому рівнях. Здавалось би досягли, однак й тут розчарувалися, бо чоловіки поєдналися із чужорідними жінками, що зумовило нове помішання. Тож варто збагнути, що процес творення добра має й зворотні властивості. Це, немов, як розвиток людини із синдромом Дауна. Нехай такі особи живуть близько 35 років, але і їх варто постійно вчити тому самому, щоби уникнути зайвих проблем.
Насамкінець, коли говоримо про недопрацювання минулого, то маємо збагнути, що саме ми повинні зробити усе, щоби світ вкотре наповнили гармонія та краса, які будуть вічно жити у серці кожної нової людини цього чудового місця – Земля.