Блог Тараса ДУХОВНОГО

Олені Ковальській присвячую

Світ не змінився, але щастя стало менше.

“Я знаю у чому справа,

Нині маємо четвертий день Успенського посту, котрий триватиме до 28 серпня. Нагадаю, що у пості обмежене вживання їжі – похідне. Першооснова – любов до ближнього, чому сприяє спокій та роздуми. Тут доречно пригадати слова із Апостола, котрі лунали по всіх православних храмах минулої неділі: “… ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос… Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Божий Дух живе у вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви”. (I Кор. 3:9-17) Так як діти є часткою своїх батьків й тому саме до них виражають свою довіру, так і всі люди є часткою Творця, тому вають виражати віру до Бога. Апостол Павло вдало сказав: “Віра без діл мертва”. Той, хто живе забобонами, поняттями про випадковости, марновірством – духовно мертві. Випадок, коли Ісус пройшовся по воді – є метафорою у противагу духовно мертвим. Як правило це люди, котрих у Церкві цікавить особистий зиск – налагодження приватного життя у всіх сферах: сімейне, робота, господарство. Але діла за апостолом Павлом – вияв братньої любови. І тут варто збагнути, що це дещо інше від гуманізму.

I

Полюбімо один одного,

От уже й практично минув четвертий день Апостольського посту. Можу сказати, що цей тиждень, у своїй неповноті, видався достатньо насичений найрізноманітнішими подіями. Домінує напруження. Чи є воно негативним? Я б не сказав. Швидше, це напруга певної втоми. Але насправді на перепочинок зовсім немає часу, адже життя – нетривала мить. Все це відносно…

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Не так давно в одному із попередніх дописів я уже дотично торкався цієї теми, де зокрема мовив про манеру подачі критики у тих випадках, коли особа нам практично не знайома. Критика неабияк перегукується із осудом, про що знову ж таки достатньо глибоко я писав в окремих матеріалах. Тому цього раз безпосередньо спинюся саме на явищі критики як такої. До відповідних роздумів мене спонукала недавня чергова зустріч з моїм психологом Мариною Фесенко. З поміж усього Марина сказала: “Ти не любиш, коли тебе критикують”. Тобто, я не визнаю критику в свою адресу. Неоднозначне твердження. Осуд я ділив на поверхнєвий та глибинний – таку аналогію можу провести й до критики. Вірно виражена критика – обдумана та зважена критика. Достатньо часто та різноманітно мене критикували у житті, але й різноманітною була моя реакція. Все залежало від людини та форми подачі нею критики.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Можливо, читачу маловідоме це слово, тому спершу дещо розтлумачу. Мова іде про об’єднану форму освітнього виховання, адже про освіту зокрема далі й піде мова. Тож інклюзивна форма освіти включає у себе поєднання навчання осіб здорових та осіб з особливими потребами. Щодо останніх, то до їхнього переліку належать практично всі форми захворювання, окрім вад розумового та психічного профілю. Тобто, такі особи жодним чином не становлять а ні перешкод, а ні загрози решті “нормальних” дітей. У напрямкові інклюзії безпосередньо чимало працювала Марія Монтессорі, котра розробила цілу систему освітньо-виховного розвитку з першого дня життя й до зрілого віку. На прикладі Західного світу бачимо яскраве втілення цієї методики у сам навчально-виховний процес. Радує також західний рубіж нашої держави, де спогляаємо аналогічну ситуацію. Однак, чимала територія, зокрема пострадянських країн, донині не вдалася до відповідного наслідування.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Часто роздивляюся дівчат: волосся, губи, вії, нігті. Далі питаю сам себе: “Що є природним, а що умовним у ній?” Найбільш популярний нині розподіл – “блондинки” і вся решта. Але це лише черговий стереотип, з яким зростає нове покоління людей. Тут маємо важливий момент у вмінні дати якісну оцінку того, що є актуальним тепер. Перш за все боротися варто саме зі стереотипами. Інакше кажучи, стати незалежним від загальноприйнятої позиції. Це захистить кожного від умовної сліпоти і подарує прозріння. Прозріння – це здатність бачити і сприймати світ реально. Реальність дає нам віру- найперше у самих себе. Реальність полягає у тому, що кожен із нас таки дійсно є. І є ми незпроста, а з певною ціллю. Збагнути ціль допомагає філософія, себто любов до мудрости. А тут і маємо хороший опис людини – мудросердний чоловік. Чи багато ви знаєте таких? Складне питання.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Зовсім не можу назвати дорогу моєю другою домівкою. Швидше, дорога – це просто моє життя. Дорога дає дуже багато, але за умови, що я здатен буду взяти усе те собі. Порою ноша є просто нестерпно тяжкою, але я таки закидаю її на свої плечі. Насправді, я зовсім не вдаюся до метафор, адже ноша таки є і вона…             Довго я стояв перед вибором у тому, що головне: книга чи жива бесіда? Розмова часто буває мертвою, а книга – вдивовижу живою. Тому я дійшов висновку, попри всі попередні переконання, що важливим є усе те, що сприяє розвиткові життя, а отже як розмова, так і книга.             Моя ноша – це книги, які я везу звідусіль. Часто книги потрапляють до моїх рук зі старих горищ, вогких підвалів, запилених полиць, а порою навіть (вибачте) з вбиралень.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Католицька свята Марія Тереза вважала, що любов до інших виражається через усмішку. Герой фільму “Воїн милосердя” Сократ любов’ю вважав служіння іншим. Мій духовний наставник отець Ігор Литвин говорить про прозріння, яке відкриває віру, веде до філософії та дарує любов до мудрости.             Любов безмежна та має ряд проявів. Моя любов – у написаних словах. Щоб написати – потрібно влитися у процес існування світу. Для Бога час – одна точка. Ту точку є сенс шукати. Пошук – це особливі зусилля, котрі варто збагнути. Найперше те: чого я хочу у житті? Коли всі думки сходяться до одного – просто любити людей, – то маємо очевидний стимул. Такий стимул дає чимало.             Щоб написати – потрібно прочитати. Понад 3 роки тому мені подарували книгу Люїса “Листи Крутеня”. Нарешті я її дочитав. Це книга постійного думання, аналізу, порівнянь, неабияка допомога у житті.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- На одному із психологічних тренінгів, котрі проводить Марина Фесенко, мова стосувалася сімейних традицій. Кожен з присутніх почергово розповідав про власні сімейні традиції. Міркуючи про свою сім’ю я зрозумів, що ми дуже бідні на традиції. З одного боку я лишаюся противником традицій, але необдуманих. Якщо ж традиція, тобто систематичне повторення чогось з метою любови об’єднує, згуртовує, то чом би й не виконувати її. Традиція бути у Церкві та ходити до причастя – чудова…             Суть традиції в тому, що вона передається із покоління в покоління. За умов чогось ігнорування нащадками – традиція втрачається. Відсутність традицій у моїй сім’ї вочевидь є саме ігноруванням одним поколінням іншого. Більше того, навіть не було традиції розповідати дітям про предків. З поміж того, потреба знати своє минуле постійно зростала у мені. Тому спершу я вирушив у край Мами – на Полісся, а потім у край батька –...

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Якщо ти страждаєш, то віддай те Богові, Який тебе удосконалить, утвердить,  зміцнить, зробить непохитним Апостол Павло             Страждання – це внутрішній стан неспокою, котрий почасту виражається дратівливістю, пригніченістю, хворобливістю. Достатньо часто певних людей називають самодостатніми, тим самим навіюючи, що лише власними зусиллями можна подолати труднощі. Справді, таку картину можемо спостерігати ледь не в усьому, що є прямим протиріччям поняттю – віруюча людина. Той, хто визнає своє походження волею Бога, ніколи не братиме все на себе, а тим паче не зватиметься самодостатнім. Останнє твердження у своєму корені є абсурдним, хоча пояснює прагнення людини далі продовжувати шлях Адама і Єви стати богами, адже лише Бог є самодостатнім. Власне тому апостол Павло й пропонує покладатися на Бога, тим паче у пору страждання.             Попри внутрішні переконання, великі розуми історії, як правило, мали неабияке уявлення про християнське вчення, адже читали Біблії.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Дитя підвелося на ноги, Вперед простягло рученята. Далекі йому ще дороги, Щоб Матінку рідну обняти.   Іще говорити не вміє, А тільки лепече жадано, А Мати чекає і мріє Про слово оте довгождане.   “Мамо, – ти найдорожча на світі. Мамо, – твоя любов правдива. Скільки б ми не знали світу – Ти є одна-єдина.”   Навчила ти нас говорити, Повік рідна мова між нами. Сказала: “Вкраїну любіте”. Ласкаво звемо її: “Мама”. Володимир Данилейко             Як ви уже зрозуміли, дорогі читачі, мова цього разу піде про Матерів, яких ми намагаємося любити щодня, щомиті. А за традицією українського народу щороку саме другої неділі травня особливо шануємо Матерів.             Мама – яка любов у тому слові. Скільки терпіння та розуміння у серці Матері. Часто нинішня жінка відчуває себе у чомусь обмеженою, обділеною, що провокує тенденцію у напрямкові емансипації з відблиском фемінности.

Жертва Богові – це дух щирий

Минулого тижня черговий раз спілкувався зі своїм психологом Мариною Фесенко. З поміж усього мова зайшла про мою родину. Пригадуючи перші роки життя, які не можу назвати дитинством через його відсутність, дійшов до висновку у формі знаної багатьма фрази: “Діти страждають за гріхи своїх батьків”. Уже непоодиноко я згадував, що буквальний переклад слова “гріх” – помилка. Логічно та очевидно, що всі ми робимо помилки, а наші батьки теж не виняток. Часто помилка у чомусь малому – глобально виражається в іншому. Не так давно Дмитро Павличко написав вірша, котрий став піснею “Пісня про князя Кия”. Немов з минулого дивиться Кий у сьогодення, пливучи рікою, очевидно Дніпром. Спершу князь бачить “рабську покору”, далі “продзвенькує нерідна мова”, ще “порожня рівнина”, зрештою “жахна Чорнобильська пухлина”. В останньому куплеті сказано:

Щорічно Великдень служить для мене подвійним святом. По-перше, завершується піст і у громаді служимо чудову Всенічну, а по-друге, – це завжди неабияка нагода побачити своїх Хрещених Батьків – Северина Данилейка та Марину Мацько.