Один із ТИХ
24.06.2011
От уже й практично минув четвертий день Апостольського посту. Можу сказати, що цей тиждень, у своїй неповноті, видався достатньо насичений найрізноманітнішими подіями. Домінує напруження. Чи є воно негативним? Я б не сказав. Швидше, це напруга певної втоми. Але насправді на перепочинок зовсім немає часу, адже життя – нетривала мить. Все це відносно…
Останнім часом цікавлюся грою Кіри Найтлі. Достатньо здібна та харизматична у свої 26 років актриса. Сьогодні переглянув черговий фільм за її участи “Заборонена любов”. Чесно кажучи, надзвичайно велика кількість думок виникла щодо побаченого. Багато паралелей із власним життям. Ключовою фразою картини вважаю слова: “Один із тих, хто не забуває першу любов”. Власне, на цьому й побудований весь фільм. Героїня немов просто товаришує все життя із поетом, але обидвоє розуміють, що створені для чогось більшого, попри вже існуючі сім’ї у кожного окремо. Це реальна картина життя. Я був і лишаюся переконаним у тому, що саме дружба, особливо змалечку, є міцним підґрунтям подружнього життя. Попри здатність змінюватися, люди вже неабияк знають одне одного. Зрештою, чомусь же їх звела доля у одному місці, дала шанс… Але хтось біжить собі далі, а хтось лишається чекати. Є дві форми чекання: активна і пасивна. Внутрішній неспокій заїдає, тому “активісти” беруть шлюб з першим ліпшим та страждають решту життя із нелюбом. А “пасивні” немов акцентують увагу на певній діяльності, кар’єрі, але думають, думають про одну жадану. Неодмінно другий шанс настає, але чи знаходимо у собі сміливість просто чимось знехтувати аби таки отримати щастя? Сміливості бракує, але хто ж це визнає. Як наслідок, виникають фрази типу: “щастя є, але воно тримає дистанцію”. Ніякої дистанції щастя зовсім немає. Це річ, яку заслуговує і здатен мати кожен. Інше питання: “Що ми робимо власноруч для отримання щастя?” Натомість, щоб здобувати його, навпаки ми все більше відштовхуємо його від себе, уникаємо, адже тимчасова поверхнєво насолода видається нам чимось кращим, істотнішою втіхою. Подібні речі лише формують порожнечу. Певна частина мозку відповідає одразу за 4 речі: кохання, творчість, алкоголь і паління. Так і не здобувши щастя та й на роботі не реалізувавшись, людина занурюється у згубу, котра нищить все: тіло, свідомість, розум. Декого у такі моменти рятує віра в Бога, а решта просто пришвидшує свій відхід із сьогодення. Чи можна після цього шукати винних? Гадаю, що немає жодного сенсу. Всі ми грішні, а отже помилково дивимося на життя. Єдина втіха, добре знана багатьма фраза: “Все що робиться – лише на краще”. І це дійсно так є. Я не знаю жодного моменту життя, з приводу якого можна було б виразити жаль. Багато хто береться жалкувати за кимось чи чимось, але дарма. За минулим не варто жаліти – є сьогодення. Лише ним варто задовольнятися, тішитися, радіти. Сьогодення і є щастям. І я в це вірю!
Я теж є одним із ТИХ, але живу, бо маю жити попри що…
23.06.11р.Б.