Про правду і брехню
22.06.2011
Полюбивши шлях правди,
отримуєш вічне життя.
Прп. Єфрем Сирін
Сучасний християнин у стані розпачу порою нарікає на те, мовляв настали тяжкі часи, котрі просто нереально достойно прожити. Й справді, ледь не кожен з посеред нас переживає певні занепади внутрішнього світу. Для уникнення подібного стану люди вдаються до найрізноманітніших речей: збайдужіння, алкоголю, ворожбицтва. Однак, рано чи пізно стає зрозумілим, що подібні кроки зовсім недієві, адже суттєвих змін, зокрема на краще, так і не відбулося. Вже після цього, змістовно аналізуючи пройдений шлях, людина розуміє, що проблема криється у різноплановості поглядів на життя: реальне розійшлося із бажаним. Як правило, останнє щодня навіюють ЗМІ, кумири, порою навіть близьке оточення. Зрештою, людина стає на шлях пошуку того, чого насправді зовсім не існує. Адже жодне земне благо, цінність та похіть не можуть задовольнити людину тою мірою, на яку вона заслуговує. В такий спосіб усе життя перетворюється у самообман. Тож маємо реальну картину світу – обман.
Брехня була завжди, про що свідчать найрізноманітніші джерела, й зокрема Біблія. Змій збрехав Єві та Адамові, а перті люди – Богові. Брехню прослідковуємо у кожному поколінні, але світ стоїть, адже сказано: “правда одного служить всім іншим виправданням у житті” (Р 5:18). Тимнеменше, усвідомлюючи нищівну силу брехні та неабияку потребу у правді, котра веде до любови, Ісус Христос у заповідях Блаженства наголосив: “Блаженні гнані за правду, бо їх є Царство Небесне”. Зупинимося детальніше на цій заповіді.
Людина є суспільною істотою, тому має суто природну потребу у комунікації. Це не просто отримання певної інформації, а цілий активний діалог, який веде до спільного шукання правди. Адже правду неможливо навчити – її потрібно збагнути, пережити та відтворювати все життя. У спілкуванні ознакою правди є те, чи будує мовлене слово спільноту, а отже є знаком любови для іншої людини. Коли ми говоримо про певні благодійні внески для лікування тяжко-хворих, то маємо одні відчуття. Коли ж мова іде про якісь внески на підтримку певної партії, то переживаємо зовсім інше. Не менш важливою у правді є манера поведінки та зовнішности особи. Мало йметься віри, коли за допомогою звертаються недоглянуті особи. І коли до нас звертається охайно вбрана Мама з проханням допомогти її дитині, то ми радо беремося за справу.
Щодо дітей. Правду ми виховуємо в наступному поколінні. У книзі Піно Пелегріно “Мистецтво виховання” мова йде про хибне уявлення про брехню. Порою ми її використовуємо, щоби уникнути зайвих незгод. Але насправді не може бути зла задля добра. Всі мають повне право на правду, лише варто враховувати специфіку та вік людини. Але найдієвішим прикладом правди є власний приклад, позиції у житті. Італійський священик Дон Антоніо Мацці у книзі “10 кроків, які псують дитину” вивів 10 правил правдивих батьків:
1. Вони вірять, що краще давати, ніж брати.
2. Вони залишають місце за столом.
3. Вони знають, що діти не є їхньою власністю.
4. Вони відкривають стежки й проходять ними перші.
5. Вони пробачають лише сімдесят раз по сім.
6. Вони пропонують правило, але терпляче пропонують за ним жити.
7. Вони знають, що тиша творить героїв, а шум породжує маріонеток.
8. Вони знають, що щоденність є місцем для чудес.
9. Вони бачать Бога в очахх тих, які їх оточують.
10. Вони перетворюють життя на вихід з неволі.
Перш, ніж виховати правду в інших, особа має визначитися сама перед собою, що є правдою для неї, адже правда – це не приватна річ. Як відомо, правда є породженням совісти. З латині conscientia (con – спів-, scientia – знання), тобто спів-знання з Богом, спів дія з Ним. Ісус Христо правду виразив у жертовності приношення власного тіла за гріхи всіх людей. Мало хто збагнув таку жертву правди. Через це й усі послідовники вчення Ісуса піддаються подібним випробуванням. Носіїв правди дійсно ганебно проганяють. На підтримку блаженним Тома Кемпійський у книзі “Наслідування Хреста” каже: “Людський осуд немудрий. Май Бога перед очима. Чоловік смертний – сьогодні він є, а завтра його немає”.
Пригадаймо собі Голгофу та трьох розіп’ятих на ній осіб, одним з посеред котрих був Ісус Христос. Важливими є слова Месії: “Прости їм, Боже, бо невідають, що роблять”. Саме так і було, адже люди не знали правди, як сказано: “Пізнайте правду і вона вас зробить вільними”. Кардинально протилежним у цій ситуації виступає один із розіп’ятих воїнів, котрий правдиво кається перед самим собою і Богом. У відповідь лунають слова Сина Господнього: “Вже сьогодні будеш зі Мною у Царстві Небесному”. Саме про це нам і каже восьма заповідь блаженства. Важливо збагнути, що Царство Боже не десь за обрієм, а там, де є правда і любов. Бо саме про це вчив і до цього закликав Месія.
Тема правди і праведности є настільки актуальною, що чимало отців Церкви розмірковували над нею. Зокрема Єфрем Сирін вважав:
– Блаженна країна, блаженне місто, блаженне покоління, в якому багато праведників, але значно блаженніші самі праведники, через яких врятується світ.
– Існує два види людей: праведні та досягші виправдання шляхом покаяння. Перші все життя бережуть праведність, а другі отримують її через каяття.
Святитель Іван Златоуст мовить:
– Одна людина, живучи правдою, здатна звільнити весь народ від гніву Божого.
– Краще терпіти неправду, ніж завдавати її. Бо для тих, хто терпить неправду – суд Божий стане утіхою, а для винних у ній – покаранням.
Преподобний Симеон Новий Богослов:
– В тому праведність, щоби приймати причастя і спілкуватися із Христом Господом.
Міркуючи над восьмою заповіддю блаженства я дійшов для себе до висновку про те, що правда стоїть на одному щаблі із вірою в Бога і вже від того, як, де і коли я вдаюся до правди – свідчить моє визнання та довіра Богові. А також уміння наслідувати Христа і жертовно присвячувати себе іншим в ім’я любови