Блог Тараса ДУХОВНОГО
Родинне стрітення
17.02.2011
Сьогодні моя Хрещена бабуся (так я називаю Маму моєї Хрещеної Мами) дала почитати цікавий матеріал. Це був, так званий лист-звернення одного чоловіка до кожного небайдужого. Логіка мислення зводилася до того, що “добре там, де нас немає”. Автор слів припускає, що так дійсно може бути, але перш за все кожен має шукати відповіді на питання: “а чому я тут? в цей час? з такими можливостями?” І відповідь маємо очевидну: “Бо саме я потрібен світові тут і тепер”.
Історія одного Садівника (про Наталію Май та її донечок Лесю і Станіславу)
07.02.2011
Було багато родючої землі, на котру лили щедрі дощі, яку осявало лагідне сонечко, та пестили своїм доторком вітри. І було на тій землі багацько звірини польової, яка трудилася, плодилася і раділа життю. І прийшов якось на ту землю Садівник та й поглянув і посміхнулося Його нутро побаченому, але ж усе здатне розвиватися, удосконалюватися. Тому вирішив Садівник зробити добре діло – оспівав всю ту красу, посадивши кущ Троянди. Довго чекали звірі та Садівник дива, котре мала показати Троянда – свій цвіт. Але Садівник просто так не сидів. Щодня Він розпушував землю довкола куща, збагачуючи її терпеливістю, щирістю та любов’ю. І ось нарешті сталося те, чого чекали довгі місяці жителі землі – Троянда зацвіла. Кожен намагався бодай краєм ока побачити ту невимовну красу, адже воно було того варте. Усміхнулася звірина пташиним щебетом, усміхнулося небо різнобарв’ям веселки, усміхнувся Садівник. Все було добре – аромат Троянди заповнював собою усі довколишні краї, несучи любов у серця. Коли це де не візьмись із землі виліз чорний-чорний кріт. Душевна сліпота перешкодила йому побачити та збагнути пануючу красу любови, тому він намірився привласнити цвіт Троянди. Доки кріт блукав у сліпоті в пошуці куща, Садівник вирішив зберегти Своє творіння, тому стебла Троянди вкрилися великими колючими шипами.
Маленький райський куточок (спогади про II сесію у Колеґії Патріярха Мстислава)
07.02.2011
Кілька днів тому повернувся із Харкова, де проходила друга двотижнева сесія у Колеґії Патріярха Мстислава УАПЦ. З неабияким терпінням чекав цього періоду, щоби зустріти решту колеґіантів, викладачів, спільно навчатися, молитися, причащатися…
По той бік Йордану
20.01.2011
Згадаймо собі що нам казали у дитинстві старші або що вже дорослими самі чуємо з уст батьків у адресу дітей. А мовиться, власне, про гарне життя, щасливу долю. Дівчаток часто звуть принцесами, яку зустрінуть лицаря на білому коні… Усе це лишає певний відбиток у думках дитини. Казка казкою, але вона теж має бути реальною. Дитя зростає у мріях та планах, котрі вибудувані у рамках почутого. Зрештою, надходить пора підліткового віку, коли власне Я починає виходити назовні. Дитина стає повноправною особистістю, яка все ще має навіяні дитячими розповідями мрії. Саме тут відбуваються перші суттєві суперечности. До цього дитині завжди казали, що вона – найкраща, наймиліша. Однак, дорослий світ все це спростував, ігноруючи постать всіма можливими способами. Вочевидь, що всі мрії одна за одною руйнуються, адже реальний світ диктує свої правила. Саме тоді відбувається дуже небажана річ – внутрішній злам. Вихована в одних ідеалах дитина стрічає не найкращу реальність, де кожен стоїть за себе. Розуміння того, що жити таки варто далі, служить стимулом діяти, а тож вдаватися до будь-чого, аби лише отримати бажане. Зрештою, хтось одружується на зло комусь, хтось демонстративно іде від родини заробляти самотужки на хліб, ще хтось народжує дитину задля утримання біля себе певної людини.
Трішки відвертости...
14.01.2011
Цікаве життя й цікаво звучать у ньому слова. Серед них є ті, котрі нагадують мелодію. Класику. Нехай навіть сучасну, але таки класику.
Чудеса мудрости
12.01.2011
Кожен може легко собі уявити грецький горіх. Скажімо, це достатньо цікавий плід природи. Зовні – це завжди тверда тьмяно-жовтувата оболонка, котру не так легко розбити. А ось уже ядро, яке часто за формою порівнюють із мозком людини, є їстівною складовою, збагаченою різними поживними компонентами. В чому ж виражається ота родзинка плоду горіха? Певно, доводилось спостерігати за тим, коли дитя отримало горішка, усіма можливими способами намагалося його розламати, а потім розчарувалося, адже ядро виявилося трухлим чи то й взагалі відсутнім. От вам й уся родзинка.
Двадцятий рік життя
30.12.2010
У світі XXI вік, а я живу 21-ий рік. Позаду лишилося два десятки. Бувало усілякого – достатньо насичено, бурливо, по-своєму тяжко, але й цікаво. Доля дарувала труднощі, аби достойно оцінити радощі. А радощі таки були – чимало. Рік, що минає, видався не менш щедрим на них.
Нові прочитання (частина III) Час поговорити про трапезу
28.12.2010
З поколіннями, християнство трансформувалося у релігію. Буденні речі тісно взаємопов’язалися з духовністю. Коли нас запрошують на гостину, то найперше запрошують до столу. Коли просять милостиню, то отримують шматок хліба. Тобто, люди діляться їжею. Це закладено на генному рівні ще за часів первіснообщинного ладу. Вполювавши кабана, ділилися ним з іншими, щоб не зіпсувалося м'ясо. Їжа була умовним подарунком, а так, як нею стимулюється життєвий процес, то ще можемо назвати її – подарунком життя. Тут мені пригадався викладач філософії в університеті – пан Пономарьов. Якось він зауважив, що подаючи милостиню особам у підземних переходах ми перешкоджаємо їхній долі померти у визначений час. Вочевидь, це дещо суперечлива думка, адже вище зазначено, що подібний крок – дарування життя.
Нові прочитання (частина II) Гармонія душі і тіла
28.12.2010
Час поговорити про аспекти посту у Святому Письмі. Найперше звернемося до Старого Завіту. Вже з перших сторінок читаємо про піст – заповіт Господній не їсти з дерева пізнання добра і зла. Бачимо, що явище посту визріло ще до гріхопадіння. Порушення призвело до втрати раю і набуття смертности. Отже, піст – це можливість вічного райського життя.
3 перешкоди
27.12.2010
Ще за часів мого навчання у школі в нашому класі було 39 учнів – чимало. Серед них траплялися найрізноманітніші діти. Більшість я сприймав цілком позитивно і поділяв їхню позицію. До числа цих позитивних, як на мене, учнів належала Ліза Прохно. Не можу сказати що вона виділялася якимись особливими знаннями чи то родинними статками, але все ж увагу вона до себе привертала дружньою позицією, люб’язністю, щирістю та відкритістю. Жодного разу я не помітив у Лізі гордости й зверхности. Здається, що майже кожен однокласник із легкістю міг знайти спільну мову з Лізою. Коли ж мені траплялася подібна нагода у спілкуванні, то непоодиноко Ліза питала: “Ось я народилася 7 квітня – на Благовіщеня. Правда, що люди, які народилися у особливі свята, будуть щасливими?” Розуміючи, що Ліза щиро вірить у це, я відповідав: “Правда”.
Нові прочитання (частина I) Пізнай себе
25.12.2010
Переїдання (маю усмішку на устах). Наскільки близька мені ця тема, бо завше викликає хвилю внутрішнього невдоволення. Найперше це стосувалося і стосується донині того, коли люди на свята готують купу усіляких страв, а потім з насолодою споживають їх. У процесі цього можна спостерігати цілу низку речей, котрі геть не радують та не викликають утіхи. З поміж тим, дотепер я просто міркував собі над цим, маючи неабияке невдоволення. Й ось вчора мені до рук трапилася книга Назара Заторського “Піст і Трапеза в духовному житті”. Глибоко переконаний, що ця книга стосується кожного, адже всі люди рівні межи себе.
Древо дружби
20.12.2010
Непоодиноко з уст моїх знайомих лунають нарікання щодо різних моментів у дружніх стосунках. Хтось не задоволений, що його друг не знаходить часу відвідати у період хвороби. Когось обурює, що подруга ігнорує прохання про допомогу, зсилаючись на певні буденні справи. Подібних моментів трапляється чимало. Через властивість нагромаджувати у собі все більше й більше негативних емоцій, люди зрештою переповнюють власну чашу терпіння, що зумовлює припинення дружніх відносин. Днями я почав вкотре міркувати над подібними речами. Знайти відповіді на багато питань та збагнути сенс дружби мені допоміг образ архієпископа Миколи Мирлікійського, пам’ять котрого вшановували минулої неділі.