Блог Тараса ДУХОВНОГО
Лист XXXV ( з книги \"Листи написані дощем\")
19.09.2010
Дощ творить музу. Злива – шалену музу. Ти народилася у дощову пору, то чому б тобі не бути моєю музою бодай нині… Амінь
Те, що лишає спокій у душі...
15.09.2010
Рік знайомства із людиною, цікавою та незвичною людиною - Мирославою Войтенко. Люди люблять одразу "вбити двох зайців", а ми змогли аж трьох: провели презентацію спільної першої книжки "Два береги", долучили акцію зі збору коштів на лікування хворої раком крові Вероніки Павельчик, відсвяткували знайомство... Знаєте, це було немов Трійця - одне без іншого просто не могло відбутися, хоча й несло свою індивідуальність, важливість та неповторність...Сьогодні журналістка місцевого радіо спитала: Наскільки тяжко молодій людині видаватися? Я вважаю, що такого питання зовсім не може існувати, бо тяжко не буває. Людина робить те (має робити), що лежить у неї на душі. У мене на душі писати, видавати, допомагати маленькій Вероніці - і я це роблю. Було зовсі не тяжко домовитися про преміщення - директор бібліотеки Світлана Василівна Сичова без жодних вагань надала залу. Чудесна моя режисер - Світлана Анатоліївна Долженко, будучи далеко за межами України вже розпочала писати сценарій до заходу. Їй було не тяжко, як і зразковому колективу масових видовищ "Полтавські балаболки", котрі знайшли сили, бажання, можливостей приходити ледь не щодня на репетиції, вчити тексти, робити театралізовану постановку. І головне, що тяжко не було гостям. Байдуже, що їх було лише чоловік 50, але вони прийшли, виявили повагу та увагу до нас.
Лист XXII ( з книги "Листи написані дощем") Одвічна дилема
09.07.2010
Вчора я мав зустріч зі своїм товаришем із Франції паном Володимиром Бойчуком. Поза всім ми говорили про мою книгу “Замість метаної”. Пан Володимир удостоїв мене такої честі, що 2 рази уважно перечитав книжку. Наша бесіда була кількагодинною, але зрештою з уст гостя пролунало: “Ти маєш письменницький дар, бо ти вже є письменником”. Ця думка мала силу покрити всі ті зауваги, на які мені рекомендували звернути увагу…
Лист XXI ( з книги "Листи написані дощем") Відірвана душа
09.07.2010
Заповідь каже: “Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого”…
Лист XVIII ( з книги "Листи написані дощем") Крик і цинізм
28.06.2010
Ніч. Нехай не достатньо глибока, але таки ніч. Не так давно був салют. Я люблю салют. Дивився з насолодою на нього, стоячи на балконі й п’ючи свіжо заварену каву. По завершенню салюту перевів погляд на місяць, котрий блідим сяйвом визирав з-за хмари. Усе це так гарно! А ще спів цвіркунів, шелест листя і аромат кави. Якоїсь миті стало дещо болісно, бо я згадав, що саме тоді, під тим феєрверком має бути та, котру я люблю. Просто люблю – без жодних зобов’язань і взаємності. Скажете, що це тяжко і зайвий клопіт. Так воно і є, щиро усміхаючись відповім я, бо це і є любов. Так, її не можна змусити. Вона народжується і просто є. Це, немов, вирок долі. Якщо у землю, сповнену добривами, впаде насінина, а на неї падатимуть дощі та світитиме сонце, то зернина подарує нам кущ. Нехай трояндовий. І коли на той кущ трапиться господар, який захоче поділитися взаємною любов’ю, то троянда за це віддячить квіткою. Але це вже мова про взаємну любов. Я ж хочу поговорити про початок – зернину.
Лист XV ( з книги "Листи написані дощем") Кадош
18.06.2010
Стильний одяг, модне авто, розкішний будинок, шикарний відпочинок – все це має той, кого називаємо успішним. Скільки себе пригадую, то до успіху закликали кругом. Ще у школі чимало вчителів наголошувало на тому, що варто вчитися, щоби мати хорошу роботу, яка дозволить мати усе перераховане вище. Сьогодні я розумію, що ті вчителі не любили своєї роботи, бо не мали від неї побідного, тому думали й казали про це. Відповідно, учні ставили цілі бути успішними, але при цьому шлях до цього ретельно не осмислювався. Тобто, це могло здобуватися за будь-якої ціни. Тому немає чому дивуватися сьогодні, адже на все було відповідне виховання. Причина у тому, що женучись за успіхом людина тікає від мудрості. У Біблії щодо цього сказано: “Будьте мудрі як змії, прості як голуби”. В одному фільмі конфлікт вирішили завдяки пістолету. При цьому герой сказав: “Куля знає правду, тому вистрелить тоді, коли це буде потрібно”. Так само і змія знає кого і коли кусати. Відсутність мудрості можемо спостерігати у щоденних сварках, лайках, конфліктах й навіть терорах. Люди звикли жити стереотипами. З грецької стереотип – твердий відбиток душі. В чому можемо його бачити? Бодай у тій самій родині. За стереотипом найкраще та найперше робиться для дітей: їжа, одяг, умови.
Лист XIII (з книги "Листи написані дощем") Нехай буде воля Твоя!
26.05.2010
«Будни… вся жизнь – это серые будни. Каждый новый день похож на предыдущий, и я знаю что будет завтра… Всё по уже давно пройденной схеме. Хочется что-то изменить, но что менять то? И на что? Есть ли альтернатива всей этой реальности? И я знаю, как только скажешь кому-то об этом, тебе тут же говорят: «Улыбнись! Жизнь прекрасна! Чего тебе не хватает? Тебе грех жаловаться. Это жизнь! И так у всех!». Слыша такой ответ раз, второй, третий после того, как пытаешься открыть душу и ждешь понимания, потом автоматически начинаешь просто притворяться и врать, говоря окружающим, что у тебя всё отлично. И начинаешь тихонько, самостоятельно разбираться в себе… но как-то ничего не находишь…только пустоту, которая поселилась в душе, ей там стало комфортно и вот уж сколько времени она уходить не хочет. Смириться с этим? Возможно придётся… Наверное, даже пустота, которая поселилась в сознании тоже хочет убежать от окружающей реальности. И я её понимаю. Но вот только мне бежать некуда. Вокруг лесть, комплименты по шаблону, наигранная забота, фальшивая любовь, дружба с выгодой, лживые обещания, просто устаешь от этого… Хотя…, слишком рано для усталости… Бывают моменты, когда пытаешься остановиться и разглядеть хоть что-то положительное, но потом понимаешь, что чем больше живешь, тем больше разочаровываешься...
З книги "Листи написані дощем" Лист XII (Вітер любові та свободи)
24.05.2010
Життя – боротьба зі спокусами
Тотожністю шлюбу і кохання
02.05.2010
Чимало людей у сьогоденні вдаються до чіткого розподілу епох, віків, культур на їхньому побутовому та й не лише рівнях. Чи можна вважати усі ці теорії та припущення виправданими? Безумовно, не мені бути суддею віків, але я спробую подати власну позицію щодо цього на вузькому, тематично окресленому прикладі.
Лист VII ( з книги “Листи написані дощем”)
26.04.2010
Є дуже гарний вислів: “Що посієш – те й пожнеш”. Він часто фігурує у нашому мовленні, але насправді кожен може адресувати його собі. Говорячи про суспільство, якось забуваємо, що його складовою є всі ми. Й усі вади, які впадають у вічі – є нашими вадами. Не так давно чув бесіду двох людей старшого віку. Сивочолий чоловік розповідав, що брав участь у будівництві нового приміщення однієї місцевої поліклініки для дорослих. Після здачі об’єкту через пару місяців зайшов до вбиральні, де вже не було бачка й почала зникати плитка із підлоги – хтось поступово відносив додому. Вже для себе я зрозумів чому бачки та лампи фарбують, а підлогу просто заливають розчином бетону – такий народ. Винен кожен, бо кожен у чомусь недопрацьовує, проявляє байдужість та егоїзм. Людина почасту дивиться на багато речей дещо однобоко, вкорінюючи погляди у свідомість на все життя. Ми вчимо, що кожен може мати дружину, але забуваємо, що не кожен може зватися чоловіком. Ми вчимо, що кожен може мати дитину, але забуваємо, що далеко не кожен може зватися батьком чи матір’ю. Ми вчимо, що розвиток економіки лежить зокрема через промисловість, але забуваємо, що в історії є факти Чорнобиля.