Блог Тараса ДУХОВНОГО
Лист XVIII ( з книги "Листи написані дощем") Крик і цинізм
28.06.2010
Ніч. Нехай не достатньо глибока, але таки ніч. Не так давно був салют. Я люблю салют. Дивився з насолодою на нього, стоячи на балконі й п’ючи свіжо заварену каву. По завершенню салюту перевів погляд на місяць, котрий блідим сяйвом визирав з-за хмари. Усе це так гарно! А ще спів цвіркунів, шелест листя і аромат кави. Якоїсь миті стало дещо болісно, бо я згадав, що саме тоді, під тим феєрверком має бути та, котру я люблю. Просто люблю – без жодних зобов’язань і взаємності. Скажете, що це тяжко і зайвий клопіт. Так воно і є, щиро усміхаючись відповім я, бо це і є любов. Так, її не можна змусити. Вона народжується і просто є. Це, немов, вирок долі. Якщо у землю, сповнену добривами, впаде насінина, а на неї падатимуть дощі та світитиме сонце, то зернина подарує нам кущ. Нехай трояндовий. І коли на той кущ трапиться господар, який захоче поділитися взаємною любов’ю, то троянда за це віддячить квіткою. Але це вже мова про взаємну любов. Я ж хочу поговорити про початок – зернину.
Лист XV ( з книги "Листи написані дощем") Кадош
18.06.2010
Стильний одяг, модне авто, розкішний будинок, шикарний відпочинок – все це має той, кого називаємо успішним. Скільки себе пригадую, то до успіху закликали кругом. Ще у школі чимало вчителів наголошувало на тому, що варто вчитися, щоби мати хорошу роботу, яка дозволить мати усе перераховане вище. Сьогодні я розумію, що ті вчителі не любили своєї роботи, бо не мали від неї побідного, тому думали й казали про це. Відповідно, учні ставили цілі бути успішними, але при цьому шлях до цього ретельно не осмислювався. Тобто, це могло здобуватися за будь-якої ціни. Тому немає чому дивуватися сьогодні, адже на все було відповідне виховання. Причина у тому, що женучись за успіхом людина тікає від мудрості. У Біблії щодо цього сказано: “Будьте мудрі як змії, прості як голуби”. В одному фільмі конфлікт вирішили завдяки пістолету. При цьому герой сказав: “Куля знає правду, тому вистрелить тоді, коли це буде потрібно”. Так само і змія знає кого і коли кусати. Відсутність мудрості можемо спостерігати у щоденних сварках, лайках, конфліктах й навіть терорах. Люди звикли жити стереотипами. З грецької стереотип – твердий відбиток душі. В чому можемо його бачити? Бодай у тій самій родині. За стереотипом найкраще та найперше робиться для дітей: їжа, одяг, умови.
Лист XIII (з книги "Листи написані дощем") Нехай буде воля Твоя!
26.05.2010
«Будни… вся жизнь – это серые будни. Каждый новый день похож на предыдущий, и я знаю что будет завтра… Всё по уже давно пройденной схеме. Хочется что-то изменить, но что менять то? И на что? Есть ли альтернатива всей этой реальности? И я знаю, как только скажешь кому-то об этом, тебе тут же говорят: «Улыбнись! Жизнь прекрасна! Чего тебе не хватает? Тебе грех жаловаться. Это жизнь! И так у всех!». Слыша такой ответ раз, второй, третий после того, как пытаешься открыть душу и ждешь понимания, потом автоматически начинаешь просто притворяться и врать, говоря окружающим, что у тебя всё отлично. И начинаешь тихонько, самостоятельно разбираться в себе… но как-то ничего не находишь…только пустоту, которая поселилась в душе, ей там стало комфортно и вот уж сколько времени она уходить не хочет. Смириться с этим? Возможно придётся… Наверное, даже пустота, которая поселилась в сознании тоже хочет убежать от окружающей реальности. И я её понимаю. Но вот только мне бежать некуда. Вокруг лесть, комплименты по шаблону, наигранная забота, фальшивая любовь, дружба с выгодой, лживые обещания, просто устаешь от этого… Хотя…, слишком рано для усталости… Бывают моменты, когда пытаешься остановиться и разглядеть хоть что-то положительное, но потом понимаешь, что чем больше живешь, тем больше разочаровываешься...
З книги "Листи написані дощем" Лист XII (Вітер любові та свободи)
24.05.2010
Життя – боротьба зі спокусами
Тотожністю шлюбу і кохання
02.05.2010
Чимало людей у сьогоденні вдаються до чіткого розподілу епох, віків, культур на їхньому побутовому та й не лише рівнях. Чи можна вважати усі ці теорії та припущення виправданими? Безумовно, не мені бути суддею віків, але я спробую подати власну позицію щодо цього на вузькому, тематично окресленому прикладі.
Лист VII ( з книги “Листи написані дощем”)
26.04.2010
Є дуже гарний вислів: “Що посієш – те й пожнеш”. Він часто фігурує у нашому мовленні, але насправді кожен може адресувати його собі. Говорячи про суспільство, якось забуваємо, що його складовою є всі ми. Й усі вади, які впадають у вічі – є нашими вадами. Не так давно чув бесіду двох людей старшого віку. Сивочолий чоловік розповідав, що брав участь у будівництві нового приміщення однієї місцевої поліклініки для дорослих. Після здачі об’єкту через пару місяців зайшов до вбиральні, де вже не було бачка й почала зникати плитка із підлоги – хтось поступово відносив додому. Вже для себе я зрозумів чому бачки та лампи фарбують, а підлогу просто заливають розчином бетону – такий народ. Винен кожен, бо кожен у чомусь недопрацьовує, проявляє байдужість та егоїзм. Людина почасту дивиться на багато речей дещо однобоко, вкорінюючи погляди у свідомість на все життя. Ми вчимо, що кожен може мати дружину, але забуваємо, що не кожен може зватися чоловіком. Ми вчимо, що кожен може мати дитину, але забуваємо, що далеко не кожен може зватися батьком чи матір’ю. Ми вчимо, що розвиток економіки лежить зокрема через промисловість, але забуваємо, що в історії є факти Чорнобиля.
Рубіж критичної маси
30.03.2010
Спілкуючись із людьми різного віку на теми духовного характеру, з поміж решти мова стосується питань несправедливости у форматі віри. Щоби чіткіше та вдаліше пояснити цю проблему, звернуся до яскравого прикладу останніх днів. Мова стосується теракту у російському метро, в результаті котрого загинуло кілька десятків людей та травмовано майже сотню… Традиційно звучать слова: «Ті люди були не варті подібного. Все те відбулося несправедливо». Безумовно, постраждалі могли бути чудовими людьми й вирішимо, що так воно й було. Попри те, не варто забувати про аксіому: «Ваші гріхи спокутуватимуть нащадки аж до сьомого коліна». Певний, що багато людей цими словами не вдоволені, мовляв нісенітницю написали. Спробую пояснити.
Іспит совісти (зі щоденникових записів)
25.03.2010
Багатьом відоме слово покаяння. Однак, одиниці знають, що в оригіналі воно звучить, як метаноя, себто – зміна світогляду. Проте, ми маємо саме такий переклад, бо чомусь вирішили поєднати його з іменем Каїн.
Написала мені Мирослава...
25.03.2010
Я обожнюю коли ми з тобою зливаємося в єдине ціле!!! Здається, що кров закипає у жилах, а серця, б’ючись в унісон, от-от вискочать із грудей. Складається таке враження, ніби ми володіємо кожною клітинкою одне одного.Найцікавішим та найзагадковішим у такому злитті двох є той факт, що воно завжди неповторне, бо так може бути тільки сьогодні і тільки зараз. Нова зустріч приносить нові враження і певним чином навіть унікальні відчуття, адже кожне подібне возз’єднання відбувається при різних обставинах та емоціях, а, отже, має свій, незрівнянний ні з чим, смак.Можливо, ти хочеш сказати, що я надаю всьому цьому надто великого значення, але для мене – це найінтимніше, що може бути в стосунках між людьми. Геніальність такого злиття полягає в тому, що воно не потребує зайвих слів, а взаєморозуміння досягається за рахунок довіри одне одному.І, що б ти не говорив, я обожнюю ті моменти, коли ми, зливаючись в єдине ціле, віддаємо себе пристрасті і… просто цілуємось!!! =))
Кавові сни...
17.03.2010
Аліні Гордієнко…Вечірнє небо… Свічка догорає…А на столі тим часом кава вистигає.Передімною книжка, що гортаюЙ мольберт, де все життя відображаю.В ту мить замислився. Не ворушусяПеред людьми і Богом я клянусяВ любові до всього і всіх на світі,Що в часі цім були сповиті.А далі тихо голову свою схиляю…Повіки ніжно власні закриваю…Та кавові я сни вбачаю…16.03.10
Многая літа...
10.03.2010
Полтава... Правду кажучи, за весь час перебування у Києві не згадував її жодного разу, але їдучи у автобусі, із цікавістю роздивлявся вечірнє місто...Нині 10 березня - святителя Тарасія Константинопольського... Буквально недавно думав собі: От би було добре, коли б правилася служба цього дня у моїй церкві... От і маю - літургію раніш освячених дарів, яка припала саме на цей день... Приїхав на вечірню, помолився, причастився... Отець привітав із іменинами, а хор проспівав многая літа...
Розуміння нових речей
24.02.2010
Ранок середи.... Два останні вечори поспіль переглядаю по кілька серій російського короткосюжетного серіалу "Райські яблука"...Здавалось би, що відтворюється банальна буденність, але вона викликає сльози... Безумовно, що далеко не у кожного... Чому? Повертаючись вчора додому, у метро я збагнув причину цьому. Плакати стане той, хто пережив та відчув подібне. - вплив соціальних станів на почуття;- втручання батьків у долю дітей;- тяжке дитинство;- любязність, на котру відповідають зневагою;- корисливість інших;- подарунок другу, який називається вбивством;- рання робота на фізичних засадах;- одинокість;- злам долі, який веде до алкоголь;- й зрештою безглузда смерть.Все це знаходить своє відображення у долі когось одного, ранимого, ледве тримаючогось...В таких ситуаціях люди звикли питати: Чому, Боже?Я теж інколи задаю питання, але намагаюся отримати відповідь на нього, шукаючи тієї відповіді довкола, у минулому, у майбутньому. Допоки яскравим образом проблеми лишається - помилки батьків. От навіть візьмемо тих самих героїв фільму. Матір не хоче, щоб її син брав за дружину сільську дівчину, що викликає у сина супротив. Відповідно, що мама задля цього не показує йому листи від коханої й все робить, аби він забув її. При цьому жертвою події стає попередня дівчина героя, яка отримує нерозділену любов. Всі страждають.
Сила посту – у духовних вчинках (прохання про допомогу)
18.02.2010
Люди часто усіма можливими способами намагаються якось відокремити себе від інших: релігійними, політичними, мовними, культурними переконаннями. Попри те, як зазначає героїня одного із фільмів: “Нас об’єднує значно більше, ніж роз’єднує”. І це дійсно так! Всі ми плачемо, коли відчуваємо втрату. Всі ми сумуємо, коли відчуваємо одинокість. Але й всі ми всміхаємося, коли чуємо слово – ЛЮБЛЮ. Але як любити? Безумовно, що ділом. Нажаль, іще здавен люди придумували словесні закони, які їм давали повне право відмовлятися від любови й засуджувати у цьому інших. Пригадаймо лишень діяльність Ісуса Христа. Коли Він зціляв прокажених – Його засуджували книжники. Коли Він ставив на ноги суботнього дня – зневажали фарисеї. Але Ісус таки робив це, бо любив людей. Усвідомлюючи це, кожен може поставити перед собою відповідну ціль, адже наслідування Христа – найліпше наслідування. Нині ми маємо Великодній піст – тяжкий шлях, який веде до спасіння. Чи ви чули слова: “Царство Боже береться силою”? Сила полягає у добрих ділах. З вищою мірою добра ми отримуємо вищу міру можливості потрапити у Царство Небесне. Слушними діями у цьому є різноманітні щирі справи, особливо із дітками. Мені дуже приємно, що багато організацій розробляє проекти виховання діток у притулках, початок чому співпадає із початком посту.
4 станції метро
18.02.2010
Знаєте, метро – штука цікава. Для більшості головними лишаються потяга, натовпи людей, але насправді існує ціла низка не менш незвичних речей, на які я звернув свою увагу. Як не смішно, але приводом для цього стала елементарна цікавість. Чому вона взяла верх? Точно, я ж забув розповісти про себе та особисте життя.
Вавилон
11.02.2010
Всьому є своя розумна межа, про яку люди часто забувають. Шукаючи відповіді на певні питання, вдаємося до крайнощів, чим створюємо передумову хаосу. Так, всякий хаос теж має свою послідовність, але навіть у цьому випадкові він лишається хаосом. Тобто, хаос, - це те, що на перший погляд видається повною маячнею. Візьмемо сам процес творення світу - Землі. Здавалось би, хаос, але у кінцевому результаті він вибудував нині діючу систему. Щоправда, коли в основі лежить хаос, то цілком можливі його прояви у подальшому розвиткові. Не побоюся сказати, що у перших людей свідомість теж піддалася хаосові. Продукт того можна характеризувати двома способами. По-перше, прийшов кінець Едему, але ж завершення одному становить початок іншому. По-друге, ніякого завершення не було, а просто відбулися декотрі зміни, які не можна судити за виключний негатив, адже у Бога все робиться з добрих намірів. Чому ж таки відбуваються прикрощі, страждання, негаразди, зрештою той самий хаос? Поглянемо на образ людини. Їй дано виключно все: любити і ненавидіти, вчитися і тупіти, думати й байдикувати, творити й руйнувати, пам"ятати й забувати. Але виявляється, що цього мало. До згадки приходить одне сказання, де мова стосується мисливця, який хотів мати крила, щоб бачити здобич, а тоді все більше й більше, що зводиться до суцільного...