Блог Тараса ДУХОВНОГО

Олені Ковальській присвячую

Світ не змінився, але щастя стало менше.

“Я знаю у чому справа,

Нині маємо четвертий день Успенського посту, котрий триватиме до 28 серпня. Нагадаю, що у пості обмежене вживання їжі – похідне. Першооснова – любов до ближнього, чому сприяє спокій та роздуми. Тут доречно пригадати слова із Апостола, котрі лунали по всіх православних храмах минулої неділі: “… ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос… Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Божий Дух живе у вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви”. (I Кор. 3:9-17) Так як діти є часткою своїх батьків й тому саме до них виражають свою довіру, так і всі люди є часткою Творця, тому вають виражати віру до Бога. Апостол Павло вдало сказав: “Віра без діл мертва”. Той, хто живе забобонами, поняттями про випадковости, марновірством – духовно мертві. Випадок, коли Ісус пройшовся по воді – є метафорою у противагу духовно мертвим. Як правило це люди, котрих у Церкві цікавить особистий зиск – налагодження приватного життя у всіх сферах: сімейне, робота, господарство. Але діла за апостолом Павлом – вияв братньої любови. І тут варто збагнути, що це дещо інше від гуманізму.

I

Полюбімо один одного,

От уже й практично минув четвертий день Апостольського посту. Можу сказати, що цей тиждень, у своїй неповноті, видався достатньо насичений найрізноманітнішими подіями. Домінує напруження. Чи є воно негативним? Я б не сказав. Швидше, це напруга певної втоми. Але насправді на перепочинок зовсім немає часу, адже життя – нетривала мить. Все це відносно…

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Не так давно в одному із попередніх дописів я уже дотично торкався цієї теми, де зокрема мовив про манеру подачі критики у тих випадках, коли особа нам практично не знайома. Критика неабияк перегукується із осудом, про що знову ж таки достатньо глибоко я писав в окремих матеріалах. Тому цього раз безпосередньо спинюся саме на явищі критики як такої. До відповідних роздумів мене спонукала недавня чергова зустріч з моїм психологом Мариною Фесенко. З поміж усього Марина сказала: “Ти не любиш, коли тебе критикують”. Тобто, я не визнаю критику в свою адресу. Неоднозначне твердження. Осуд я ділив на поверхнєвий та глибинний – таку аналогію можу провести й до критики. Вірно виражена критика – обдумана та зважена критика. Достатньо часто та різноманітно мене критикували у житті, але й різноманітною була моя реакція. Все залежало від людини та форми подачі нею критики.

!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 9] Normal 0 21 false false false UK X-NONE X-NONE ![endif]--!--[if gte mso 9] ![endif]--!--[if gte mso 10] /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:10.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:115%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:"Calibri","sans-serif"; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-bidi-font-family:"Times New Roman"; mso-bidi-theme-font:minor-bidi; mso-fareast-language:EN-US;} ![endif]-- Можливо, читачу маловідоме це слово, тому спершу дещо розтлумачу. Мова іде про об’єднану форму освітнього виховання, адже про освіту зокрема далі й піде мова. Тож інклюзивна форма освіти включає у себе поєднання навчання осіб здорових та осіб з особливими потребами. Щодо останніх, то до їхнього переліку належать практично всі форми захворювання, окрім вад розумового та психічного профілю. Тобто, такі особи жодним чином не становлять а ні перешкод, а ні загрози решті “нормальних” дітей. У напрямкові інклюзії безпосередньо чимало працювала Марія Монтессорі, котра розробила цілу систему освітньо-виховного розвитку з першого дня життя й до зрілого віку. На прикладі Західного світу бачимо яскраве втілення цієї методики у сам навчально-виховний процес. Радує також західний рубіж нашої держави, де спогляаємо аналогічну ситуацію. Однак, чимала територія, зокрема пострадянських країн, донині не вдалася до відповідного наслідування.