Блог Тараса ДУХОВНОГО

Євгенії Головчук

Можна забути того із ким разом сміявся, але не можливо забути того із ким разом плакав...Цю думку я прочитав сьогодні рано у метро. Горе зближує, ріднить людей, щоправда, не у постійній на те формі. Щойно читав Біблію, де оповідалося про перші дні життя Ноя та його синів Сима, Яфета та Хама у перші дні після потопу. На ту пору Ной перебрав вина і лежав голим у своїм наметі. Тоді ввійшов Хам і висміяв батька, про що розповів братам. За це Ной прокляв його.Аналізуючи ситуацію, особисто для себе я співставив образ Ноя із собою у подібних ситуаціях. Насправді так і є у житті, що ми самі робимо гріх, чим стаємо спокусою для інших, внаслідок чого ще й дратуємося. Певною мірою є гріх й у інших, але він уже наслідковий, передумовою чому є ми самі. Не дарма кажуть, що один гріх породжує інший. Цікаво, щонадходить пора і той самий Ной зронить сльозу за своє прокляття, як і будь-хто, але ж час не повернеш назад. Я думаю, що у цьому суттєвим компонентом є стан гніву, який тою чи іншою мірою вражає людей. Зрозуміло кожному, що гнів може бути лише шляхом до гріха. Пригадую деякі моменти виховання мною племінника.

Мислення... - цікава воно штука. Дивно, а хто його придумав? Нехай не сам процес, а слово. Так, багато мовників одразу візьметься доводити, що воно має латинське чи то грецьке, а то й арабське походження. Головне, що я мислю... Останні дні мого життя видаються напрочуд довгими, бо я сиджу на роботі із 8 до 20:30 - чимало справ. Ні, я зовсім не нарікаю чи то скаржуся, просто довгі дні. Але нині я вже збираюся йти. За традицією нічний охоронець Анатолій Семенович бере у мене ключа та бажає всього найкращого. У відповідь, посміхаючись, я прощаюся із ним... На дворі зимно та безлюдно. Подекуди проходять тваринолюби, вигулюючи песиків, а так - тиша... Непомітно підходжу до метро, але пригадую, що мав купити пельмені на вечерю, тому заходжу до найближчого продуктового магазину. Там знову тиша. З-за прилавку видніється обличчя знайомої продавця, яка тиждень тому теж продавала мені пельмені... А чи мислить вона? Може, думає що я харчуюся лише пельменями? Ні, це швидше просте забивання гаків, а не мислення. Може, вона мислить про сімейне життя, гарну роботу, діток, але стоп! Це вже я почав мислити за неї. Не перебиратиму її клопіт на себе... Знову вулиця. Спускаюся до метро.

Подбіний стан властивий кожному, навіть Богові. У Біблії сказано: "І пожалкував був Господь, що створив людину на землі". Виявляється і таке колись було. У стані гніву Господь посилає потоп, але попереджеє тих, від кого відчуває любов до Себе. Чи не так у нас в житті? Коли дізнаємося про якесь лихоліття, то прагнемо уберегти від нього найперше тих, любов до котрих жевріє у наших серцях. Чи можливо назвати це егоїзмом, адже іще є мільярди інших? Гадаю, що ні. Так, всякий має ставити за життєву мету полюбити якомога більше людей, але це не так просто і навіть тяжко. Я не кажу, що це не під силу, але тяжко. Тому кожен за певний відлік часу спроможний розділити любов із конкретно визначеною верствою населення. Біла лише у повторних розчаруваннях. Бог зробив потоп, але люди знову зіпсувалися, що продовжують робити далі. Так само і кожен з посеред нас має колектив, потім розчаровується у ньому та йде у інший, але там все повторюється. Лишається тікати від реальності, але від себе не втечеш. Скоравода казав дві речі "Я люблю аби любили мене", "Почни із себе". У світі ніщо не вілбувається спонтанно, як і не буває випадкових випадковостей. Так само потрапляння до певного колективу ставить перед кожним певне завдання.

Я його майже не знав. Найбільше, що довелося зробити - це подати якось йому пляшку води й отримати за це у подарунок посмішку подяки...Це втрата моїх друзів, а отже й моя...****

Соборність людини полягає у єдности тіла, розуму та свідомости. Не дарма християнський обряд соборування теж проходить у єдности трьох величин: єлеєпомазання, молитви та свідомого прийняття рішення. Але до цього, як і до більшості речей у житті, варто йти, долати шлях. Сподвижники цього були, що засвідчено історією. Отже, ми не вправі заявляти, що це не під силу, відсутні можливості, належні умови. Та якраз вся суть і полягає у тім, що всі ті умови та можливості варто створювати власноруч, торуючи дорогу соборности. Нехай на цій ниві навіть доведеться пожертувати життям, але в ім"я чого? В ім"я дітей та близьких, в ім"я всього народу, який любиш та бажаєш йому добра. Не так суттєво, що об"єднує: ідея, мова, культура, але головне, щоб не матеріальні цінності. Адже у Верховній Зраді теж є, свого роду соборність, однак тих людей об"єднують гроші, можливості, керівництво. Якщо поглянемо на життя духовенства, то особливої різниці теж не побачимо. І там присутні ті ж самі корупція, владолюбство, обман та ненависть. Тому й народ такий, бо потурає тому - хто через страх, хто через сліпоту, а хто й через байдужість. Порою, коли дивишся на зібрання безхатьків, то думаєш, що якраз вони й живуть найкраще.

Україна була, є і буде...Українці колядували, колядують і колядуватимуть...Українці їли, їдять та їстимуть сало...Українок любили, люблять та будуть любити за їхню вроду...Українці перемагали, перемагають та перемагатимуть у боксі...Українці читали, читають та читатимуть Шевченка...Українці розмовляли, розмовляють та будуть розмовляти українською...Українці думали, думають та продовжують думати про Україну...Українці працювали, працюють й продовжують працювати на Україні...Бодай з одного пункту ти такий самий, отже ти - українець. Ти маєш житло - власну хату. Ти - гостинний українець і найповажнішого гостя садовиш під покуть. Чи посадиш ти ворога, зрадника, вбивцю, гвалтівника, злочинця? Ні. Покутем у твоїй хаті є престол глави держави і ти маєш, як завше, кілька варіантів вибору - цьогораз 4. Останній - ігнорування - варто забути, бо ти маєш прийняти рішення, адже тому прийшов час. Першим та другим варіантами є обрання Варав. Ти - логічно-мисляча постать, тому не зупинишся на цьому. Лишається варіант "3". У тебе немає сьогодні доброго гостя, який несе добро та тепло у твою оселю. Не поспішай - гість буде! Варто почекати...Зроби вибір на чеканні, стриманності...Скажи обом гостям - СТОП!!!Далі вся справа у часі, який швидко спливає...19.01.10 Тарас Духовний

Понеділок - це мій день, бо я народився саме першого дня тижня у першому пологовому будинкові, у першій Європейській державі...І ось знову понеділок, але вже через кілька десятків років - змін чимало, а сьогодні й тимпаче...Чи є ще до кого звертатися на цій землі?...Певно, час поглянути трохи вище, у небеса...Боже, ти чув, чуєш та будеш чути мільярди голосів, які нарікають, просять, молять, благають. А чи варто мені бодай чимось із усього цього займатися?...Ти вчиш любити і більше нічого...Я вчуся любити, я прагну любити...Питання: кого любити?Ближнього?А хто він?Він чи Вона?Я думаю, багато думаю, але не забуваю, що не думкою, не словом, а ділом, бо "За діла ваші буде дано вам..."

« - Що в тебе у руці?

Чому є початок - тому є кінець. Чесно кажучи, ще не доводилося вести свого роду щоденника в електронному вигляді, якого ще й можуть читати усілякі люди, але це не стає пересторогою для мене у тому, що варто не забувати про обережність. Ні, відвертість, щирість та відкритість повсякчас мають лишатися попереду, а усе те зло, яке може зародитися на фоні цього із зовнішньої сторони, лишиться на совісті певних людей, яким я не суддя...Тож початок є, а там час покаже...