Блог Тараса ДУХОВНОГО

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE ![endif]--

Днями у Харкові, де я перебуваю ці дні, падав перший, ледь помітний, сніг. Після спекотного літа й дощової осені, звісно, сніг є неабиякою цікавинкою. Так воно завше, доки за кілька тижнів інтенсивного снігопаду це все не починає набридати. Щось подібне можна спостерігати й у спілкуванні між людьми. Як часто нова постать – носій свіжих ідей та нестандартний дій - неабияк захоплює, викликає інтерес, зацікавлює. І в той же час кілька спільних проектів, а то й просто спільна справа інтенсивно занижує шкалу наших уявлень про людину. Світ, з усіма його складовими, має здатність «притиратися» в наших очах. На противагу цьому всьому ой як зрідка ми запитуємо себе: «А чи я не став нецікавим, зайвим, мертвим для цього світу?». Мій особистий досвід вказує на те, що є така категорія людей. Безумовно, подібні не лише ставлять належне питання, а й мають відповідь на нього, котра звучить так: «Я потрібний цьому світові та маю у собі ще далеко не сповна відкритий потенціал».

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 ![endif]--

!--[if gte mso 9] Normal 0 false false false RU X-NONE X-NONE ![endif]--