Студентське мистецьке сьогодення

16.11.2012

Перш за все студентство – це молодість, а як відомо, у ту пору відбувається маса речей: відкриття для себе чогось нового, радощі та печалі кохання, активна громадська позиція, різноманітні акції, пропущені пари. За щось сварять, а за щось й похвалять. Однак, наскільки вдало та точно ми уміємо просто побачити у молодій людині особистість, відкрити для себе її «я»?

Ось уже понад рік мені доводиться тісно спілкуватися зі студентами, котрі утворюють молодіжну театральну студію «І по всьому». Звісно, що серед них  є різні, але починаючи роботу над новим заходом, я з упевненістю можу звернутися за допомогою до студійців, котрі не відмовляють мені. Не винятком став і цей раз. Уже кілька років зрів задум, котрий нині знаменується проектом «Відлуння минулого» – виступи вузами та школами Полтави. Врешті-решт, днями проект розпочне свою роботу завдяки наступним людям.

Як на мене, однією з невід’ємних рис лідера є здатність власним прикладом показати шлях для наслідування. Моя співпраця зі студійцями не обмежується театральною грою. За потреби доводиться робити певну фізичну роботу, зокрема прибирати листя. На це прохання першою відгукнулася та прийшла прибирати керівник студії Олександра Волакова. Лідер має бути лідером у всьому, а найперше у власне сердечних питаннях. Неодноразово спостерігаючи за Олександрою у процесі постановки вистави «Шляхами непокори» за романом Войнич «Овід», щоразу відкриваю для себе певні нові риси, сповнені людяности, милосердя, приязні та доброти. За таким лідером стоять не менш позитивні люди.

Відкриттям для студії став прихід Ольги Федіної, про котру можна сказати – нерозкритий талант. За лише кілька наших зустрічей можу сказати, що Олі властивий неабиякий рівень відповідальности пере тим, за що вона береться. У будь-якій справі можна набути майстерність, але естетика виконаного має жити у людині, що вже присутнє у дівчині. Це дає привід плекати сподівання щодо зростання Олі у театральному мистецтві, в чому всі радо допоможуть.

Особисто для мене доволі неочікуваним відкриттям став ряд значимих рис Ірини Литвин, з котрою я працюю над постановкою вистави «Ось і все, що я любив» за романом В.Гюго «Собор Паризької Богоматері». Неабияка пунктуальність, через котру вже мені самому ставало соромно, дається знаки. Який уже я вимогливий щодо часових просторів, але Іра мене перевершила у цьому власним прикладом, як то кажуть – «втерла носа». Ще однією новою рисою Іри для мене стала її відданість спільній справі – відчуття темпоритму, у якому ми працюємо. Я б навіть сказав, що Іра – це розуміюча з півслова людина, що створює легкість та плідність роботи. Тому ми й працюємо далі.

Звісно, що до студії належать й хлопці, котрі так само доволі різні. Веселунчиком колективу є Роман Квіта. Жодна репетиція не проходить без певних нових казусів авторства Романа, що веселить та розряджає ситуацію. Приємно, що ті веселощі є щирими, добрими та приємними, котрі Роман вдало поєднує із роботою над постановкою сцени «Цвіт у волоссі».

Певною противагою Роману є Олексій Семенчак – атмосфера тиші й задуми студії. Певна філософія думки властива Олексію, що яскраво виражається у його мовленні, діях. Думаю, що вдало було підібрано гру Олексія за моїм авторським оповіданням «Йо Те Амо, або Заборонена любов», а останнім часом Олексій завершує роботу із Олександрою Волаковою над сценою за мотивами нарису Мирослави Войтенко «Життя і Смерть».

Певною «золотою серединою» між Романом та Олексієм є Юрій Жнець – людина з трепетною душею та не менш трепетним голосом. Через останній інколи я воюю із Юрієм, але його душа ніколи не викликала у мене негативу. Така якість Юрія дає йому шанс точніше відчувати певну роль, котру він грає на сцені. Також Юрій має властивість передавати партнерам відповідний душевний стан, спонукаючи усих до точнішого та кращого відтворення сценічних образів, до кращого життя.

Доповненням студії «І по всьому» у нашій спільній роботі стали дві тендітні, талановиті студентки: Мирослава Войтенко та Віталія Артемчук. З Мирославою ми розпочали спільну акторську роботу пару місяців тому, дебютувавши виставою «Неугасаемая свеча» за романом Б.Пастернака «Доктор Живаго», де Мирослава чудесно зіграла роль Лариси Антипової. А Віта спершу влилась у наш творчий колектив в якости учасниці сценки «Цвіт у волоссі», а тепер ми працюємо над суттєво серйознішою виставою «Заборонена любов» за романом К.Маккалоу «Ті, що співають у терені», де Віта має виконати роль Меган Клірі.

Що то за театр, де немає музики. Звісно, що оркестром ми не забезпечені, але все ж маємо людину, котра завдяки професіональному володінню технікою здатна забезпечити якісною музикою. І цією людиною є Богдан Колесник – щирий, дружній, відкритий, доброзичливий парубок.

Ми – представники сьогодення, наступні кілька тижнів поведемо сотні студентів різних вузів шляхами минулого через вистави, в котрих так багато значимого для життя кожної людини кожної епохи. З Богом!

Дякую усим, хто тою чи іншою мірою долучився до цього проекту, але найперше вдячність перерахованим студентам. Зі святом Вас, мої любі!)

 

16.11.12 р.Б. Мчч. Акепсима, Йосифа

(Полтава)